Відгомін дзеркал

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

Ой, як сумно мені,

Чом заліг у журбі

Промінь ще не старої надії?

Де ви – свят королі,

Ще ж не всі у землі?

Заблукали у сутінках мрії.

Ніж стовбичити тут,

Як пустельний верблюд,

Може впасти у небо в хмаринці?

Там відсутній статут,

І маразмовий кут,

Що завжди передує зупинці.

Не суттєві слова,

Лиш кістлява сурма

Затягнула усіх в круговерті.

Битим кінчиком скла

Членять плоть дзеркала,

А у них дикий відгомін смерті.

Візьміть участь в обговоренні

18.05.2012 14:16 Каранда Галина

мене ще й на Порталі не було... гарний вірш.

31.03.2012 17:15 Оля Стасюк

05.08.2011 13:16 Оля Стасюк => ©

Знову дуже "оптимістично", але гарно...

Вміння відмовляти собі у всьому робить з нас усіх верблюдів))))

Вибачте за запитання, а на кого натякає образ верблюда?..

Завдяки Вам день розвиднівся...Дякую))))

04.08.2011 09:18 Тетяна Чорновіл

Ох-ох-ох!!! Вас не переробиш! Уже і в калейдоскопчику у Вас відгомін смерті! Я вважаю, смерть повинна Вам якось віддячити за те, що ви так талановито її славите! Адже реклама - дорога річ! :)))) Вже вибачайте... Але я з неї сміятимуся і на власному похороні :))) (на кутні мабуть...))



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ