04.08.2011 12:55

-

429

3 | 3

 © Оля Стасюк

Ліричному герою

з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»

Дзвенить роса на диких чорних вітах, 

Стоїть сосна, мов велетень із гір. 

Всіма забутий, сіро-бурий вітер 

Покинув поле і забрався в бір. 

А серце плаче, мов останній вітер, 

Це не роса – це сльози із небес. 

Адоніса сухі похмурі віти 

Вже не вражають барвами з чудес. 

А я пишу. Ліричному герою, 

Який щасливий, має майбуття, 

Який, веселий, стежкою ясною 

Веде кохану у своє життя. 

Герою щирий! Радості без міри 

Немає ані в казці, ні в житті. 

Бо плаче дощ завжди і плаче ліра, 

Навіть у дні веселі, золоті.