Осіннє кохання

з рубрики / циклу «Лірика кохання»

Не зітхає і не квилить осінь за вікном -

Їй все рівно, що не тішить сонечко теплом.

Збайдужіла, зачерствіла - зникло почуття,

Шепотіла стиха вітру про сумне життя...

Це ж для нього одягала листя пломінке,

Проливним дощем змивала все брудне й гидке,

Накривала стіл дарами, щедро й залюбки -

Непомітно пролетіли молоді роки…

Що робити, ще не знала і куди піти,

Розуміла, кілька кроків - і прихід зими,

Зачекати і терпіти, чи порвати враз,

Де знайти в сум’ятті рішень свій дороговказ?

Може краще не чекати знову на тепло,

Відцвіла весна - кохання, ніби й не було...

Може ліпше усміхнутись, полетіти ввись,

І радіти сонцю, небу щиро, як колись…

Політати понад світом, ніби вільний птах,

І в польоті залишити смуток, біль і страх…

Буде ще цвісти розмаєм зранена душа,

І засяє сонцем радість на палких вустах!

#Ольга_Шнуренко

м. Київ,