12.10.2021 09:10
for all
9 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Йорг Вікрам

Дорожня книжечка

шванк - 40

 

40.

 

ПРО ВІЗНИКА, ЯКИЙ ВІДМОВИВ СВЯЩЕННИКУ В ПЕРЕВОЗІ СТА ЦАРІВ НЕБЕСНИХ.

 

Добрих, простодушних, благочестивих людей зустрінеш де завгодно; але рідко їх зустрінеш серед візників, особливо таких, як цей.

Сталося так, що візник їхав порожняком і дістався до монастиря, який стояв у полі; в цей монастир йому належало доставити листи.

Отримавши листи, настоятель наказав візнику розпрягти коней, поставити їх в стійло і, поки вони годуються, поїсти самому.

 

Добрий візник згодився з радістю, подбав про своїх коней і приєднався до братії, а гарно почастувавшись, піднісся духом, так як вважав, що за частування платити не прийдеться; в монастирях так заведено.

 

Але в цьому монастирі здавна було прийнято постачать всі приходи в окрузі на шість чи вісім миль облатками з Христовим образом.

Як раз в той час священик із села, розташованого в трьох-чотирьох милях від монастиря, придбав подібні облатки і, прочувши, що візник їде через його село, приєднався до нього і спитав, чи не підвезе він його, а вже за могоричем діло не стане.

 

«З превеликою охотою, святий отче, - відповідав візник, - А що ще треба везти?»

« Та дрібниці – відповів панотець, - нічого, окрім, двохсот царів небесних».

«Ні, такий вантаж не по мені: якби було потрібно везти бочку чи тюк, я б і слова не сказав».

«Що за притча, - сказав священик, - невже тобі завадять царі небесні на возі?»

« Люб’язний пане, відповів візник, - якби то був один цар небесний, ну, з десяток – ще куди не йшло, я би піднатужився. Але як я розташую всіх двісті на моєму возі?»

«Ні, люб’язний візнику – мовив священик, - тобі невтямки, про що йде річ. Вони ж невеликі. І всі помістилися в маленьку бляшанку у мене під пахвою.

«Що ж, – сказав візник, - якщо це такі поступливі царі небесні, то я готовий підвезти вас.

Вони потрапезували і поїхали разом.

 

А візник був в гарному підпитку; по дорозі треба було перевалити через пагорб; візник і дав маху, не розгледів вибоїни; от віз і перекинувся, 

Священик дуже розсердився і сказав: «Як ти примудрився перекинути пустий віз? Щоб ти натворив, якби він був навантажений?»

«Ех, - сказав візник, - хіба він не навантажений, коли на ньому стільки царів небесних, та ще й такий великий і товстий піп? Шукайте собі іншу підводу! На мій віз ви більше не сядете». З цими словами він виправив віз і від’їхав, а священику довелось повертатися пішки.

 

Священик при цьому теж не прогадав, так як з ним нічого поганого не сталося, а облаявши візника, відвів душу і нічого тому не заплатив.

 

Таких невдячних людців теж скрізь предостатньо; довези їх бережно хоч до самого Риму, але зсадиш трохи недбало – і не жди від них подяки; все попусту: зусилля, старанність, робота, витрати і всі попередні благодіяння зразу ж забуті.

 

 

Вільний переклад КАЛІСТРАТА.

 



м.Бургхейм, Німеччина, 1555 рік

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.10.2021 12:37  Анатолій Костенюк => © 

А я зрозумів, що добиратися до пункту призначення.))) 

 12.10.2021 11:52  © ... 

Це, мабуть, що Йорг вирішив написати, як справжшній француз, з інтригою )))

У батюшки були два повернення на вибір: назад в монастир, або до себе в село))) Вибір був за ним )))

 Кудись вже та пішов, але головне задоволення було в тому, що він не заплатив візнику!

 12.10.2021 11:30  Каранда Галина => © 

Тут чи то автор, чи перекладачі, трохи невиразно написали. Якщо "священнику довелося повертатися пішки", то я, як читач, розумію, що вони проїхали ще мало, і той повернувся назад в монастир, Але з подальшого тексту вже ясно, що якраз навпаки.
А от висновок - в точку! Дуже знайомо!)