Зимовий сон рудого хом’яка

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Прокинувся хом’як серед зими

В своїй м’якенькій затишній постелі –

Чи грудочка на ніс упала з стелі,

Чи може міль торкнулася крильми…

Спросоння глоду ягідку зжував,

Відвару з чебрецю спішив ковтнути,

Та не вдавалось швидко знов заснути,

Хоч як з досади очі закривав.

Хотів у сон вернутися хом’як,

В якому він знайшов стручок гороху

Й за щоку запихати став потроху,

Та ж величезний! Умістити як?

Хом’як очима кліпав у пітьму:

– Чого не з’їв я там горох відразу?!

Згризе хтось інший знахідку ту ласу,

Яка мені наснилась одному!

Вовтузився горілиць і бочком,

Все думав про смачний горох з журбою.

Стулились очі мов самі собою –

Таки побіг хом’як у сон з стручком.

Гриз горошини стиглі пресмачні,

Тремтіли щічки, мружилися очі,

І навіть міль принишкла серед ночі

В рудого сну затишній дивині.

Лише зимі не спалося ніяк,

Знічев’я снігом землю посівала

Та зір горох у гущу хмар ховала,

Щоб часом не погриз у сні хом’як.