28.04.2023 10:10
для всіх
50
    
  1 | 1  
 © Валентина Красновид

ВЕСНЯНА ПОВІНЬ

ВЕСНЯНА ПОВІНЬ

Звільняється ріка широка від льодяних міцних оков,  

Крижини дибляться грядою й громами гуркотять, немов. 

Біжить ріка попід долину й звивається, немов змія,  

Й уламки стужі зимової несе бурхлива течія. 


Вже вітер дихає весною і сонце пригріва згори,  

Із пагорбів водиця тала тече в низини та яри.  

І швидкоплинними струмками собі доріжку пробива,  

До широчезної притоки, в злиття річного рукава.  


Затісно вже воді у руслі, бо тануть крижані льоди,  

Й шаленим хвильовим потоком біжить вода за береги! 

Й нема для неї на шляху, ні загоро́ж, ні перепону,  

Вона несеться, як мустанг, що втік з полонного загону! 


На простір рветься, на свободу! Не видко краю та кінця,  

Й ніхто не в силах зупинити, вже водяного жеребця! 

Затоплено усе довкола! Заплави й плавні з рогози,  

Й лише, чуприни очерету сторчма виглядують з води. 


Весняна повінь, як те море! Велична й пишна, далебі,  

Гіллясті верби, мов дівчата полощуть коси у воді. 

Берізки в воду задивились, немов у дзеркальце скляне,  

Вода їм змочує колінця, а вітерець додолу гне. 


І небосхил зігнувся низько, й черпає водну каламуть,  

Й легкі хмаринки пелехаті, неначе човники снують. 

Так просинається природа, так і було у всі часи,  

І серце в грудях завмирає, від первозданної краси! 



Ніжин, 06.04.2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!