Qui frustra
Я нікому не розкажу
Тільки тобі
Як, здавалося, востаннє
Рута цвіте
Як у небі неосяжнім
Гасли зорі
Якби я міг згадати все
Хайнорілей
Ти — найкраща з людей
Норілей-норілай
Я тобі винен сонце, небо і більше...
Хайнорілей
Серед сотень очей
Норілей-норілай
Я лише твоїм відкриваю свій відчай
Свій відчай...
Я нікому не відкрию
Тільки тобі
Досі нездійсненну мрію
Із моїх снів
Наче всі дороги світу
Стали твої
А я навік - обрій для них
(Vlad Darwin & Alyosha - Ти найкращий із людей)
Плачеш в плече мені – дістали люди
Брешуть, здають, хитрять – таке як всюди
Це відніми, викинь, зітри
Плачеш в плече мені – що далі буде
Гірше нема куди – щось тисне в груди
Слухай мене, що я скажу тобі
Сонце сяє ще і нам живеться
Добрий друг тобі ще посміхнеться
Дощ впаде, нехай, невже не в цьому кайф?
Невже не в цьому кайф?
Вийди в ніч і глянь на небо в зорях,
Глибоко вдихни, затримай подих,
Мрії всі згадай, невже не в цьому кайф?
Невже не в цьому кайф?
Знову твоє ниття – достатньо, друже,
Не розумію я хто з нас тут плужить
Чітко сліди, мої ходи
Своїм ниттям собі копаєш глибше
Відчай – дурний магніт, відкинь пошвидше
Перемикни свої думки навпаки
(Фліт - Невже не в цьому кайф)
Подивися за вікно - там сонце.
Велетенська куля сліпучого тепла, що розтікається твоїм тілом до кінчиків вій та пальців, наповнює кожне клітину твого тіла, що простягає до тебе свої руки-проміня й кличе за собою у неосяжне безкрайнє небо. Вір сонцю, йди за ним.
Так довірливо до тебе тягне свої рученята маля на світанку життя, частинка тебе, що щойно прокинулася од солодкого сну й усміхається тобі, й лопоче сонними вустами, чиї оченята блукають за тобою, довірливі, цікаві, допитливі... Учись вірити собі й у себе. Це ти.
Що є море? Земне небо, що вабить у свої глибини, співає тобі пісні й плаче з тобою, народжується і помирає з тобою, й радіє, й сміється, й говорить до тебе криком чайки. Торкнись рукою дзеркальної гладі поверхні води й поринь у рідну стихію, пізнай її та себе, дозволь промінню сонця пронизати тебе разом із хвилями наскрізь, поєднати; розмалюй воду безкінечними колами. Довірся їй, як вона тобі.
Заплющ очі, й посміхнись. Витри сльози, ти - щаслива людина, бо в тобі цілий світ: розмалюй його, почуй, відчуй. Крокуй рушником веселки у небо.
Послухай дощ. Він спіає, ніжно, сумно, вільно, лиш слухайся. Плач з ним від щастя, поділися зі світом душею, що квітне у тобі, палає вогнем надії та вічних мрій.
Подивись у очі небу, вдихни у себе цю натхненну закохану ніч, дзволь зірками заблукати у твоєму серці, щоб зігрівати тебе незгасимим вогнем.
У тобі - світо поколінь, не згуби його, не змарнуй, не згаси сльозами й відчаєм. Черпай з того джерела сили. Живи, й радій життю, що щедро дароване тобі. Саме тобі.
У ньому є ти, а, значить, треба жити.
Не картай себе за помилки, свої й чужі. Час розставить се по місцях.
Живи, і знай: ти - сам творець свого життя. Ти будеш щасливою людиною.
P.S. З кожним новим ранком ти ближче до своєї мрії ще на 24 години.
Усміхнися: хтось чекає на твою посмішку...
