26.04.2024 19:23
для всіх
28
    
  1 | 1  
 © О. ГЕНРІ

Країна ілюзій

з рубрики / циклу «О. ГЕНРІ»

Гренджер, редактор журналу "Doe`s Magazine", опустив кришку на своєму конторському столі, надів шляпу, вийшов на площадку сходів, натиснув кнопку і почав чекати ліфта. Сьогодні для нього був дуже тяжкий день. Видавець кілька разів робив замах на добре ім’я журналу, намагаючись прийняти зовсім неприйнятні рукописи. Між тим, якась-то дама, відома тільки тим, що її дідусь воював з Мак – Клелленом, особисто принесла йому цілий портфель своїх віршів.


Окрім прямих обов’язків, на Гренджера була покладена турбота про всіх знаменитостей, що приймали участь в журналі. Так, сьогодні він пригостив сніданком одного полярного дослідника, одного відомого письменника – спеціаліста по дрібних новелах – і знаменитого романіста, автора кримінальних романів. Внаслідок цього у нього в мізку змішалися льодяні гори, Мопассан і загадкові вбивства.


В таких випадках він відводив душу у товаристві богеми. І сьогодні він вирішив пошукати там відпочинку і розваг і спершу заїхати до Мері Адріан, яка рецензувала книги в їхньому журналі.


Через півгодини він входив до під’їзду будинку, в якому були невеликі квартири і який носив гучну назву "Idealia".


Швейцар доповів по домашньому телефону про прихід Гренджера таким в’ялим тоном, що звук за інерцією повинен був би неодмінно упасти назад в швейцарську. Однак доповідь швейцара все ж таки піднялася наверх і досягла вух місс Адріан. Містера Гренджера, звісно ж, просили зайти, і він піднявся наверх.


Прислужниця – негритянка відчинила йому двері. Гренджер ввійшов у вузький передпокій. З-за дверей показалося пишне волосся кольору умбри і зеленкуваті очі кольору морської хвилі. Довга біла оголена рука висунулася зі щілини і перегородила шлях.


- Як я рада, що ви прийшли, Ріккі, а не хтось інший, - сказала власниця очей. – Запаліть папіроску і дайте її мені. Хочете запросити мене до обіду? Чудово. Проходьте в першу кімнату, поки я закінчу свій туалет. Але не сідайте на ваше любиме крісло – воно все у тісті. Каппельман шпурнув вчора увечері в Рівса солодким пирогом в той час, коли той декламував, але попав не в Рівса, а в крісло. Софі зараз прибере кімнату. Ви запалили папіроску? Дякую. На каміні пунш – ох, ні, його там немає – там шартрез. Попросіть Софі знайти його вам. Я скоро до вас вийду.


Гренджер благополучно уникнув крісла з тістом і всівся на інше. Під час очікування його настрій ще дужче впав. Атмосфера кімнати була важкою. Залишки вчорашнього банкету були розкидані по всій кімнаті і лежали у самих неймовірних місцях. Розтріпаний букет темно-червоних роз у банці з-під варення нахиляв голівки над тютюновим попелом і невимитими чарками. Жаровня чомусь стояла на роялі. На зошиті нот, на стільці, була недбало складена купка сандвічів.


Увійшла Мері, сяюча і одягнена в тонкий чорний крепдешин.


Спочатку вони відправились до кафе Андре. Так як кафе Андре єдиний справжній ресторан богеми, то ми добре зробимо, якщо рушимо туди за Гренджером і Мері.


Господар цього закладу, Андре, розпочав свою професійну кар’єру в якості офіціанта у невеликій закусочній. Якби ви його побачили в той час, ви б назвали його грубіяном – звісно ж, про себе, а не вголос, тому що він тоді миттєво б вас облаяв. Він накопичив трохи грошей і відкрив у підвальному приміщенні їдальню на Восьмій чи Дев’ятій вулиці. Андре любив випити. Одного разу у п’яному вигляді він оголосив своїм здивованим домочадцям, що він великий тібетський лама і що йому через це потрібен великий зал для прийому своїх прихильників. Він переніс всі столи і стільці з ресторану у двір, закутався в червону скатертину і всівся на імпровізованому троні.


Коли відвідувачі почали приходити на обід, розгублена дружина Андре повела гостей у двір. Між столами були протягнені вірьовки, і на них висіла білизна. Частина відвідувачів, прихильники богеми, вітали художню обстановку захопленими вигуками схвалення і…білизну залишили висіти на протязі всього літа.


Коли Андре отямився і побачив успіх нововведення, він пішов ще далі і видрукував меню на міцно накрохмалених манжетах, а морозиво подавав у маленьких мильницях.


Потім він зняв вивіску і пофарбував у темний колір передній фасад будинку. Якщо ви відправлялись туди обідати, ви повинні були навпомацки шукати кнопку електричного дзвінка, щоби подзвонити. Швейцар спочатку відкривав невеликий отвір в дверях, підозріло дивився на вас і питав, чи знайомі ви з сенатором Геродотом Мак-Мілліганом, з племені чікасо. Якщо ви були з цим паном знайомі, то вас впускали і милостиво дозволяли пообідати. Якщо ж ви не були знайомі, вас теж впускали і так само милостиво дозволяли пообідати. З цього ви можете зробити висновок, наскільки суворі принципи богеми.


Накопичивши двадцять тисяч доларів, Андре переїхав в центр міста, до Бродвею. Тут ми бачимо його вже ввічливо зустрічаючим своїх клієнтів в автомобільних вуалях та діамантах.


В одному з кутків кафе є великий круглий стіл, за яким можуть сидіти шестеро. До цього столу і направились Гренджер і Мері Адріан. Каппельман і Рівс вже були там, а також художниця місс Тукер, яка намалювала обкладинку для травневого номера їхнього журналу. Була тут і місс Посзунтер, що не пила нічого, окрім чорної кави, так як була у траурі за своїм чоловіком.


Якщо ви, дорогі читачі, не дуже стомлені і бажаєте ближче познайомитися з богемою, то подивіться на обстановку кафе і його відвідувачів.


На стінах ви побачите оригінальні малюнки художників. Вони надають ресторану своєрідного колориту. На більшості малюнків зображені красиві жінки. Потім, якщо ми скажемо «сирени і сифони», то ми приблизно визначимо атмосферу кафе.


По-перше, я хочу познайомити вас з моїм другом, місс Мері Адріан. Місс Тукер і місіс Посзунтер ви вже знаєте, і ось зараз, поки вона буде одягати свої довгі рукавички, я спробую накидати її портрет. Вік – щось середнє між двадцяти семи роками і віком, коли вже починають носити закриті вечірні сукні. Дуже розвинуте відчуття товариства. Схожий тип зустрічається усюди – від Сіетла до Тьєра-дель-Фуего. Темперамент, що не піддається визначенню: вона дозволяла Рівсу стискати їй руку після декламації свої віршів, а разом з тим рахувала здачу, коли давала йому долар на покупки. Вміння поводити себе у суспільстві – сімдесят п’ять відсотків. Моральність – сто відсотків – Мері була однією з «принцес» богеми. По-перше, вже було великою сміливістю називатися Мері. Ви знайдете двадцять Фіфі і Елоїз на одну Мені в царстві богеми.


Рукавички вже одягнені.


Місс Тукер прийняла позу, яку вона вирішила придати фігурі на червневій обкладинці журналу, місіс Посзунтер злегка пожувала свої губи, щоб вони були червонішими. Рівс декілька разів щупав свою кишеню, щоб упевнитись, чи там його останні вірші. Каппельман крадькома слідкував за годинником. Без десяти дев’ять. Коли настане рівно дев’ять, він експромтом створить оповідання. Конспект оповідання: французька дівчина питає свого залицяльника: «Чи ти просив моєї руки у мого батька о дев’ятій годині ранку, як ти хотів?» - «Ні, - відповідає він, - о дев’ятій годині у мене була дуель на рапірах в Булонському лісі». – «Боягуз!» - вигукує вона.


Обід було замовлено. Як ви, мабуть, вже знаєте, настрій богеми повинен відповідати блюдам. Гумор – з устрицями; дотепність – з супом; швидкі репліки – з антреме; хвастощі – з печенею; цитати з Уістлера і Кіплінга – з салатом; пісні – з кавою; стук по столу - з лікерами.


Поміж брів місс Адріан виднілася складка. Вона свідчила про сильну напругу, щоб відчувати себе вільно серед богеми. Кожен дотепний випад, кожне слівце, кожна епіграма повинні бути доречними. Не можна було пропустити жодної можливості виділитись. Вона повинна бути готова парирувати кожне слово в зверненій до неї фразі. І це необхідно було робити швидко, як би граючись, керуючись девізом богеми "laisser faire". {"Не заважати" (фр.)} Інколи крізь клуби диму сюди заглядав сивий привид старого вбитого короля Пристойності. Свобода тут – тиран, що тримає усіх в рабстві.


В міру того, як обід наближався до кінця, співтрапезники вдавалися більше до перцю, ніж до солі дотепності. Місс Тукер, не забуваючи про справу, нахилилася через стіл до Гренджера, перекинувши при цьому свій стакан з вином.


- Тепер, коли ви ситі і в гарному настрої, - сказала вона, - я хотіла би дати вам ідею відносно нової обкладинки.

- Чудово, - сказав Гренджер, витираючи скатерку своєю салфеткою, - я поговорю про це з офіціантом.


Художник Каппельман був enfant terrible {Жахлива дитина (англ.)} в цій спільноті. Бажаючи виказати свою дотепність, він скочив зі стільця і провальсував по залу з одним із офіціантів. Цей тупий і зневажаючий мистецтво, але все-таки гідний чоловік постарався скоріше звільнитися і вернувся, з природною для офіціантів професійною посмішкою, до своїх обов’язків, віддавши негайно цей випадок забуттю.


Рівс почав декламувати свої нові вірші. Місіс Посзунтер розповіла новелу про чоловіка, що познайомився зі вдовою в потязі. Місс Адріан наспівувала шансонетку. Гренджер супроводжував кожний виступ схвальною посмішкою. Він душею відпочивав у їхній компанії. Він був щасливий. Але чи були вони також щасливими? Чи була задоволена своєю долею Мері Адріан – чи це була тільки ілюзія, самообман? Ось питання, яке часто спливало у нього в голові.


Метрдотель підійшов до них з поклоном і нагадав, що, на жаль, вже прийшов час закривати ресторан. Всі вийшли в зоряну ніч, наповнивши вулицю веселим сміхом, і сумні жителі ненатхненного і не літературного світу з заздрістю дивилися на них.

Гренджер розлучився з Мері біля ліфта у вестибюлі "Idealia".

***

Після того як Гренджер пішов, Мері знову спустилася вниз, тримаючи в руках невеликий саквояж, по телефону викликала кеб і поїхала на Центральний вокзал. Там вона сіла на поїзд, що відходив о дванадцятій годині п’ятдесят п’ять хвилин, проїхала чотири години, стукаючись головою об м’яку спинку дивана, і, коли вже сходило прекрасне, сяюче сонце, висадилась на невеликій станції Крокусвіль. 


Вона пройшла пішки десь з милю, а потім увійшла у двір одного будинку. В глибині стояв невибагливий коричневий котедж. Старий з блідим обличчям кальвініста, в чорному довгополому костюмі, мив руки в бляшаному рукомийнику на ганку.

- Як поживаєш, батьку? – спитала несміливо Мері.

- Так як дозволяє мені це Провидіння. Мати на кухні. Пройди до неї!

В кухні суха сива жінка холодно поцілувала Мері в лоба і вказала на картоплю, яка була ще не очищена до сніданку. Мері сіла на дерев’яного стільця і, з трепетом в серці, взялася чистити картоплю.


На сніданок були: молитва, хліб, картопля, шинка і чай.

- Надіюсь, ти займаєшся в місті тією ж справою, про яку ти нам час від часу і писала, - сказав її батько. 

- Так, - сказала Мері, - я все ще рецензую книги для видавництва "Doe`s Magazine".

Після обіду вона помогла вимити посуд, а потім всі троє усілись на стільці з прямими спинками у незатишній вітальні.

- У мене звичай, - сказав старий, - в неділю читати вголос твори великого філософа і богослова Ієремії Тейлора з назвою «Захисне слово на користь дозволених і встановлених форм літургії».

- Я знаю це, - сказала смиренно Мері, складаючи руки.


Впродовж двох годин слова великого Ієремії розкочувалися, як звуки ораторії, яку виконують на віолончелі. Мері сиділа нерухомо, з радістю відчуваючи болісний фізичний біль від дерев’яного стільця. Можливо, жодне щастя в житті не зрівняється зі щастям мученика. Мінорні акорди Ієремії її заколихували, як музика там - тама. «О, чому, - подумала вона про себе, - ніхто не створить до них тексту?».


Об одинадцятій годині вони пішли до церкви в Крокусвіль. Проповідник, помітивши її, закликав всі громи небесні на її голову. По обидва боки від неї сиділи непорушні батьки і суворо спостерігали за судом, що відбувається над нею. Мураха проповзла у неї по шиї, але Мері не посміла ворухнутися. Вона опускала очі перед зібранням тих хто молився – цим стооким цербером, що охороняв ворота, в які її проштовхували її гріхи.


Її душа була повна майже фанатичної радості, тому що вона вирвалась з кігтів тирана – свободи. Догмат і віра скували її з такою благодійною жорстокістю, як сталевий бандаж охоплює ноги скаліченої дитини. Її загнали в глухий кут, залякали, скували, одягли на неї смиренну сорочку, привели до мовчання, залякали. Коли вони вийшли з церкви, пастор зупинився, щоб поздоровкатися з ними. Мері смиренно опускала голову і на всі його питання відповідала тільки «так, сер»; «ні, сер». Коли вона побачила, що інші жінки притискали молитовники до грудей лівою рукою, вона почервоніла і швидко переклала свій молитовник з правої руки в ліву.


З тригодинним поїздом вона повернулася знову до Нью-Йорку. В дев’ять вона сиділа за круглим столом в кафе Андре. Тут зібралася майже вся та компанія.

- Де ви були сьогодні? – спитала місс Посзунтер. – Я дзвонила вам в дванадцять, і вас не було вдома.

- Я була далеко – в богемі, - відповіла Мері з містичною посмішкою.


Ну, ось! Мері мене підвела. Вона зіпсувала нарощення моєї теми. Я хотів би вам сказати, що богема не що інше, як країна ілюзій, в якій ви живете. Якщо ви спробуєте придбати в ній права громадянства, то негайно увесь двір і свита збирають свій архів і скарби і йдуть від вас кудись у гори.


Рівно опів на дванадцяту Каппельман ведений в оману незвичайною м’якістю і повільністю мови Мері Адріан, зробив спробу поцілувати її. В ту ж мить вона вдарила його по обличчю з такою силою, що він відскочив, протвережений, з палаючим червоним відбитком руки на розгубленому обличчі.


Всі стрепенулися, як начебто тінь великих крил злякала зграю цвірінькаючих горобців. Хтось порушив головний закон богеми, що говорить "Laisser faire". Ляпас справив ефект шкільного вчителя, що ввійшов до класу розбещених учнів. Жінки опустили свої рукава і пригладили розтріпані зачіски. Чоловіки подивились на годинники. Не виникло ніякої сварки. Це була просто мовчазна паніка, викликана появою полісмена – Совісті, який постукав у двері грального дому – Серця. В той час як вони повільно одягають свої пальто, роблячи вигляд що нічого не сталося, і бурмочуть незвичні для них офіційні привітання, я повинен попрощатися з моєю компанією богеми.


***

Враження кожного оповідання може бути ослабленим, якщо висвітлити його з іншого боку. Ось це-то я тепер і хочу зробити.


Мінні Браун зі своєю тіткою приїхала з Крокусвілля до Нью – Йорку, щоб подивитися місто З огляду на те що в липні місяці я жив в їхньому селі, Мінні водила мене по безрибних струмках і зламала мій фотографічний апарат, я повинен був показати їй всі пам’ятки Нью – Йорка.


Особливо її зачарувала богема. Вона була вражена і захоплена, скільки дотепності можна почерпнути у вині.

Одного разу ввечері я прочитав їй рукопис цього оповідання, яке тоді закінчувалося без цього додатку, і спитав її думку.

- Я не зовсім запам’ятала час відбуття поїзду, - сказала вона. – Скільки часу була Мері в Крокусвіллі?

- Десять годин і п’ять хвилин, - відповів я.

- В такому випадку кінцівка правдива, - сказала Мінні. – Але якби вона зоставалась там з тиждень, то Каппельман би отримав не ляпаса, а поцілунок.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



м. Нью – Йорк., 1906 рік

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!