13.08.2019 19:09
для всіх
173
    
  - | -  
 © Українка Леся

Дим

Дим

"Для нас у ріднім краю навіть дим

Солодкий та коханий..." Без упину

Я думала собі оці слова, 

Простуючи в країну італьянську.

І мріялись мені далекі села:

Дівчата йдуть, співаючи, з ланів, 

Клопочуться хазяйки невсипущі, 

Стрічаючи отару та черідку, 

Господарі вертаються з роботи, 

Не прискоряючи ходи, поважно, 

А нишком поглядають на димок, 

Що в`ється понад комином низеньким, 

І думають: "оце ж воно й вечеря..."

І мріялись мені росисті луки

Волинські: здалека чорніє ліс

Зубчастим муром, а туман на нього

Безгучним, тихим морем напливає, —

Хто в лісі, хто у полі, стережися!

То котиться пропасниця лукава.

Але ночліжники собі співають, 

Простуючи до лісу, на димок, —

Се ж там товариші багаття розпалили, 

Там тепло, сухо, грають роєм іскри, 

Мов бджоли золоті, вогонь танцює...

"Простуймо на димок!.." І я дивилась

На ті бездимні села італьянські

(Вогню й малого для "поленти" досить), 

На рижові поля, страшні "різаї", 

Де невидимкою малярія літає, 

Не боячись ні диму, ні вогню, —

І слово "чужина" бриніло в думці

За кожним стуком поїзду прудкого.

...Тунель! І дим влетів мені в вікно

Гіркою хмарою — поганий дим, 

Либонь, погане вугля італьянське —

Так не душив і дим в курній хатині

Там, на Поліссі, тож були співали

Дружки весільні, аж дзвеніла хата, 

Не хриплим, чистим голосом, дарма, 

Що голови немов у хмарі мріли;

Той дим гриз очі, але все ж не так, 

Бо він був з дерева, а може й те, що рідний...

..."Sampierdarena". Слава ж Тобі, Боже!

Се — хутко Генуя, там і спочинок, 

Там буде море, і веселе небо, 

І давнє місто гордої краси

Одважного і вільного народу...

... "Он наша Генуя", — панок старенький

Показує мені у далину.

Дивлюся — і не бачу — мла закрила.

"Добродію, чи се тут часто з моря

Такий туман встає?" — питаю пана.

"Туман? Се не туман, се тільки дим, 

Се завжди так. Воно й не диво — гляньте!"

Я глянула: немов високі щогли, 

У пристані великій бовваніли

Крізь сиву млу тонкії комини.

Та скільки! цілий ліс! "Багатство наше

Отут росте!" — сказав панок поважно.

У фабриках не кришталеві стіни, 

А з вікон те багатство не світилось, 

За вікнами щось темне маячіло...

Мені згадалось теж приморське місто, 

Не італьянське, потім друге, третє, 

Четверте — все над рідними морями —

І знову місто, те вже над рікою

Великою, гучною від порогів, 

Мов рейнська круча, де якісь колеса

І день, і ніч глушать гук водопаду...

А потім села з полем кучерявим

Від бурячиння... а над тим усім

Скрізь комини високі непомірно, 

Мов сосни в горах — тільки що без гілля...

Ми в`їхали у передмістя. Чорні, 

Закурені стояли там будинки, 

Суворі та непишні. По будинках

До вікон хустя прип`ялось, мов злидні, 

Що їх ні в двері, ні в вікно не випреш, 

А з вікон визирали, мов привиддя, 

Якісь бліді, невільницькі обличчя.

А над усім той дим, той легкий дим, 

Що не гризе очей, притьмом не душить, 

А тільки небо ясне застилає, 

І краде людям сонечко веселе, 

П`є кров з лиця, і гасить людський погляд, 

Обличчя білить і чорнить одежу, 

І барви всі рівняє сивизною.

Ніхто його не чує, але завжди, 

І день, і ніч, і кожную хвилину

Безгучно і таємно, та виразно

Він промовля: "Я тут, я завжди тут".

Той дим проник мені у саме серце, 

І стиснулось воно, і заніміло, 

І вже не говорило: чужина.



1903 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!