Як При Рода переробляла світ
з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»
Мільярд років тому на острові Гала Пагос жили – були собі чоловік та жінка. Її звали При Рода, а його Ево Люцій. При Рода була велика, огрядна, але на відміну від жінок такої комплекції характер мала неспокійний. Взагалі вона була сварливою, примхливою, легковажною, нестриманою та схильною до меланхолії. Чоловік, Ево, був повною її протилежністю: невеличкого зросту, худий, сутулий, в окулярах, але обличчя його світилося розумом і добротою.
При Рода не працювала (зараз би її назвали домогосподаркою), а Ево цілими днями сидів над книгами і завдяки своїй ученості зробився навіть чаклуном.
Треба зауважити, що в ті часи, коли відбувалися події, про які піде розмова, острів Гала Пагос був зовсім не таким, як тепер. Я маю на увазі не його зовнішній вигляд – голим і скелястим він був тоді, голим і скелястим залишається він і зараз, - а фауну. В ті часи його населяли тільки гігантські рептилії, притому у великій кількості. Серед скель, в долинах, на вершинах гір, в бухтах і навколо мисів кишма кишіли чудовиська – одне страшніше за іншого.
Повсюди бродили, важко тягаючи по землі свої тіла, колосальні Дино Заври – звірі з довжелезним хвостом і такою ж шиєю, з малесенькою голівкою і круглим, як бочка тулубом. Були вони різної величини, різних видів, але всі як один огидні. До того ж ці чудовиська здіймали жахливий гам, так як завжди билися між собою.
Плотоядні типу Тирано Заврів пожирали травоїдних типу Дипло Доків; але Дипло Доки зовсім не хотіли, щоб їх пожирали, і відчайдушно чинили опір, так що між ними постійно проходила страшна боротьба з ревом, риком і криками, що долітали до неба. Окрім того, чудовиська зовсім не піклувалися про особисту гігієну, і острів був схожим, м’яко кажучи, на суцільну вигрібну яму. Кістки, падаль, найрізноманітніші об’їдки покривали всю його територію і отруювали повітря міазмами.
При Рода дуже страждала, що її острів опинився в такому стані. Сморід, грязь, нестихаюча гризня дратували її, виводили з себе. Але нічого зробити вона не могла, бо цей населений чудовиськами світ був створений на її власне замовлення.
Декілька мільярдів років тому тут ніяких рептилій не було, світ був суцільним морем, над яким то там, то тут здіймалися квітучі зелені острівці. І був цей світ тихим, спокійним, безтурботним. Але примхливій та непостійній При такий ідеальний світ швидко набрид, і вона почала приставати до Ево, що створив всю цю красу на її ж замовлення:
- Послухай, звільни мене від цього огидного світу, не то я просто здурію від нудьги.
Ево тоді заперечив їй:
- Але ж ти сама хотіла, щоб він був таким.
- Так, хотіла, ну і що?
- Що ж тобі потрібне зараз?
- Мені хотілось би чого-небудь більш фантастичного, більш незвичайного, сповненого драматизму. Досить з мене цих хвиль, що цілують береги, вітру, що пестить квіти, квітів, що підіймають свої пелюстки до сонця. Досить з мене цієї патоки! Нехай світ буде жахливим, лиш би він зміг мене зтрусонути! Згідна, навіть на чудовиськ! Так, я і чудовиськам буду рада, тільки б вони мене позбавили цієї зеленої нудьги!
Ево був на все згоден:
- Бажаєш чудовиськ? Ти їх отримаєш.
Ось чому, незабаром (всього через мільйон років) весь острів заполонили рептилії – наскільки колосальні, настільки ж і потворні.
А тепер вітряна і примхлива При оплакувала колишній світ – такий нудний, але такий спокійний. Цілими днями вона сиділа в домі, затиснувши вуха долонями, щоби не чути ревища, криків, гарчання і інших огидних звуків, що з ранку до ночі наповнювали острів. Час від часу При вигукувала:
- Все, все, все! Я втрачаю розум, так, я втрачаю розум!
Але Ево не звертав на це уваги: він вже звик до примх дружини і знав, що її треба, як кажуть, гарненько тицьнути носом в реальну дійсність, а не то через деякий мільйон років їй, чого доброго, влізе в голову ще що-небудь. При сама забажала мати чудовиськ, та до того ж найстрашніших і найбільш горластих. Нехай тепер радіє.
Всьому свій час. Коли Ево впевнився, що При вже достатньо покарана за свої примхи, він сказав:
- Послухай При, я більше не можу бачити твої страждання, і, думаю, пора з цим кінчати. Ти не бажаєш світу, що населений чудовиськами. Нехай буде по-твоєму. Тільки скажи, що саме тобі потрібно. Змінювати світ – справа дуже непроста, і я боюся в чому-небудь помилитися. Тому краще буде все обговорити раніше.
Про подумала – подумала і вигукнула:
- Хочу щоб світ став іншим, зовсім не таким, як цей, а красивим!
- Добре, нехай красивим. Але яким саме?
- Легким, легким, легким.
- Ну, легким. І це все?
- Я не хочу нічого, що повзає, кульгає, звивається.
- Так, нічого, що повзає. Далі?
-Я не хочу цих огидних красок кольору бруду, жовчі, гною, дьогтю, гнилі. Мені потрібен світ сяючий і багатокольоровий, як веселка.
- Добре. Що ще?
- Я не хочу, - сказала При, закривши очі, - чути крики, гарчання, виття, ревіння. Нехай все навколо розмовляє, співає, шепоче, дзюрчить – мелодійно, гармонійно, ніжно.
- Як тут з тобою не згодитись. І це все?
- Хвилиночку, зараз я скажу найголовніше. Я хочу щоби все що зараз плазує, літало, літало, літало! – З кожним словом «літало» голос При злегка підвищувався. – так, літало, відлітало і, можливо, навіть ніколи не поверталося.
Ево кивнув.
- Значить, тобі потрібні живі істоти легкі, різнокольорові, що говорять і літають. Так-так. Перш за все треба підібрати назву. Підбереш назву – вважай, пів справи зроблено. «Співаючелітаючі» або «літаючеговорящі» тобі підходять?
- Що ти маєш на увазі?
- Що вони літають і в той же час співають або говорять.
- Досить складно.
- Тоді «пурхаючі».
- А це ще що?
- Якщо є «плазуни», можуть бути і ті хто пурхає. Чим погано?
- Ні, мені не подобається.
Ево почухав потилицю і сказав:
- Мабуть, я створю це слово з двох коротеньких складів, що звучать лагідно і зменшувально: пта і шки, в цілому будуть пташки.
- А що, непогано, - відповіла При, - нехай будуть пташки.
Але залишалось невирішеним питання: що робити з чудовиськами? Максималістка При вимагала разом їх знищити:
- Я хочу, щоб вони подохли, всі-всі – від спраги, голоду, холоду, вогню, землетрусу, грому, блискавки, виверження вулкану. Послухай-но, давай піднімемо величезну хвилю, яка впаде на острів і затопить його хоча б на десять хвилин. Ну, будь ласка, давай зробимо це скоріше.
Але Ево дотримувався іншого погляду:
- Для чого їх вбивати, для чого їх кінчати? Все потрібно робити поступово, без катаклізмів, не порушуючи природного ходу подій. Ми не будемо знищувати чудовиськ, хай вони самі вимруть від безпліддя.
- Цікаво, як ти цього досягнеш, коли вони плодовиті наче кролики?
- Я придумаю одну невелику симпатичну тварину, яку назву «собака» і якій припадуть до смаку яйця чудовиськ. Тоді чудовиська помруть природною смертю і не залишать ніякого потомства.
- Про все ти умієш подбати, - сказала При, заспокоюючись. – А тепер поговоримо про пташок. Як ти думаєш їх робити?
- Для цього теж знадобиться час – скажемо, скількись мільйонів років. У багатьох дрібних рептилій, як тобі відомо, на панцирі є дуже м’які і пластичні лусочки. Трохи терпіння, і років так через триста мільйонів мені, думаю, вдасться перетворити лусочки в дещо більш легке, пухнасте і гнучке. Я назву це пір’ям. Передні кінцівки, покриті пір’ям, стануть крилами, і пташки зможуть на них літати.
При від радості заплескала в долоні.
- Яка краса!
Так все і було. Собака з’їла яйця чудовиськ; чудовиська померли від старості, не лишивши на землі потомства; острів усипали гігантські білі скелети. В світі воцарилася тиша, і можна було чути, як Ево говорить дружині:
- Терпіння. Ще трохи терпіння. Тихше їдеш – далі будеш. Незабаром я покажу тобі першу пташку. Ось побачиш, яка вона буде красива!
- Коли це – незабаром?
- Та не пізніш чим через п’ятдесят мільйонів років.
Нарешті довгоочікуваний день настав. Ево прийшов до дружини, а на плечі у нього сиділа перша створена ним пташка – вся в різнокольоровому пір’ячку, ще й яка говорить. Загалом папуга. Ево сказав:
- Ну, ось тобі Попка. Попка скажи що-небудь своїй хазяйці.
Папуга стрепенувся, підвівся на лапках, набундючився і крикнув прямо в обличчя При:
- Стара карга!
Це було кінцем подружнього життя При і Ево. Думаючи, що чоловік навчив папугу, ображена При пішла від Ево, надавши йому на свободі удосконалювати своїх пташок. І тепер пташки, як відомо, не говорять, а співають: Ево не став повторювати одного разу допущеної помилки. Але що буде, якщо подружжя помириться? Чи не спаде на думку примхливої При Роди ще що-небудь? Чи не захочеться їй знову змінити світ?
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Італія, Рим., XX ст. н. е.