У поселенні Глупівка
з рубрики / циклу «Казки для ДОРОСЛИХ»
Давним-давно було на світі поселення з назвою Глупівка. І жив та був там селянин на ім’я Бьяджо. Він був зовсім не схожий на інших селян, тому що колись в молодості побував у місті. Після тієї поїздки він почав поводити себе як справжній сеньйор.
На все поселення тільки у Бьяджо була парасолька, тільки Бьяджо в неділю одягав жилета і чистив під нігтями гвіздком. Тому-то всі і вважали його найповажнішою персоною в Глупівці. Будь-яке його слово цінилося на вагу золота, будь-якій, найдурнішій пораді люди слідували без оглядки.
Бьяджо, як і належить справжньому сеньйору, був завжди чимось невдоволений і виходив із себе через будь-яку дрібницю.
Одного разу він помітив, як горобці клюють ягоди на його вишневому дереві. Шугонув їх, а вони знову налетіли. Бьяджо поставив в саду опудало, а тим хоч би що – накинулись на салат.
Розлючений прибіг він на площу і говорить односельцям:
- Треба щось робити з горобцями, інакше вони нас зовсім розорять.
- А що ж з ними робити? – спитав один.
- Довіртесь мені, - завірив їх Бьяджо. Потім одяг святковий жилет, почистив нігті, взяв парасольку, запріг у бричку мула і кудись поїхав.
Повернувся він через три дні; на його бричці стояло десятка два кліток. А в клітках сиділи величезні чорні птахи, вигляд у них був наче вони з пекла: жовті люті очища, гострі дзьоби і страшенні кігті.
- Це кречети, - оголосив Бьяджо. – Я купив їх на ринку у Чортової Башки. Самі скоро побачите – кращих сторожів і не знайдеш.
- Ну, раз Бьяджо сказав… - відізвались глупівці і, не довго думаючи, відкрили клітки. Кречети помахали крилами і розсілися на дахах будинків, на дзвіниці, на деревах.
Само собою зрозуміло, що скоро в Глупівці не лишилось не те що горобців, але і взагалі жодної птиці. Одні попадалися Кречетам в кігті, інші від страху розлетілись. Мешканці Глупівки були дуже задоволені. Адже Бьяджо і насправді спас їхній салат і вишні.
- Ось що, - заявив він односельцям трохи згодом. – Треба нам і з мишами розправитись. Як по-вашому? Думаю, всім набридло знаходити об’їдений сир, діряві мішки з мукою, поїдене сало?...
- Набридло, звичайно, - відповіли глупівці.
- Тоді довіртесь мені!
Він одяг жилет, вичистив нігті, взяв парасольку, запряг у бричку мула і знову від’їхав. Повернувся він через шість днів, а на бричці акуратними рядами стояло чотири десятка кліток.
- Це знамениті Дикі Коти, - пояснив Бьяджо. – мені продала їх відьма Стервина. Ручаюсь вам, кращих мисливців на мишей не знайти в цілому світі.
- Ну, раз Бьяджо говорить…- зітхнули глупівці.
Випущені з кліток Дикі Коти, зло зашипіли, вигнули спини і виблискуючи зіницями, розбіглися по поселенню.
Як і припускав Бьяджо, миші зникли миттєво; до того ж зникли і собаки, Дикі Коти всіх їх розлякали. Звичайні ж коти, оскільки для них не було на кого полювати і ні з ким було зводити рахунки, вдалися до крадівництва: де ковбасу вкрадуть, де сосиски, а де і курчатко підловлять…
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Італія, XX ст. н. е.