Лети, лети до мене, пташко!
У мене є для тебе дім!
Лети, маленька сіромашко,
Тобі зати́шно буде в нім!
На підвіконні стоїть клітка,
Тут є пожи́ва та вода.
Тобі з віконця буде видко,
Усі навколишні дива!
А пташка до небес злетіла,
Немов показує мені,
Що в неї є чарівні крила,
А її дім поля й гаї...
Що їй свобода наймиліша,
Затісна кліть їй на вікні!
Що їй з небес, таки, видніші,
Усі красоти на землі!
Вона ж, частенько прилітала,
Та серце надихала вкрай.
І так натхненно щебетала,
Про наш земний чарівний рай!
Знайти не можу розуміння,
Думки обсів раптовий збій!
Як це малесеньке створіння,
Торка́ струну в душі моїй?
А людська мова - бездуховна!
І в повсякденній метушні,
Вона здіймає все потворне,
Та світ розносить на клапті!
Не хочу ні наук, ні книг...
Мій мозок, тисне марне вчення!
Я крок зроблю через поріг,
Й знайду в природі одкровення!
Ніжин, 20.08.2024
