Виорюють дощі на смуток день
Молитву сонця знову ждем лишень.
І меле час всіх нас, як міста шум.
Із люду витинає світло сум.
І тілотіні на любов скупі,
Кудись бредуть загублені й сліпі.
І птаха серця в клітці самоти.
Замкнуто душу знов на тишу тиш.
Когось шукає вперто, довго дощ
Між вуличок старих і древніх площ.
Нитками сірими дощу думки,
Зашито латку сонця від руки.
А дощ, як вірш, іде собі, іде
Між крапками і комами людей.
І день, як злива, різко враз ущух
Під чорно - біле доміно дощу…
01.02.2025