Бродяче життя
частини VII - IXз рубрики / циклу «КНУТ ГА́МСУН»
- Я думав, що ти відправишся зі своїм приятелем на схід, - сказав фермер Родгерс, коли я повернувся до нього. – Мені подобається, що ти дотримався свого слова.
- Я ж сказав, що повернусь сьогодні, - відповів я. – Що стосується мого приятеля, то ми посварилися, і я не захотів залишатися з ним.
- Тобі в черевиках буде холодно сидіти на плузі. Тобі слід було б придбати пару нових чобіт коли ти був у місті і в тебе були гроші, - сказав містер Родгерс.
Мене послали в степ вибрати собі пару волів. Я надів збрую на все стадо і придивлявся, які воли більше підходять один до одного. Нарешті я вибрав собі упряжку.
- Це моя упряжка, - сказала Аліса, коли я повернувся на ферму. – Будь обережний!
- Будьте спокійні, міс, - відповів я.
Я додав міс, як начебто вона була дама; зазвичай ми на фермі так не говорили.
Але мені недовго прийшлося користуватися упряжкою Аліси. Якось одного разу віл Фреда спіткнувся і здох від завороту кишок, Фред почав вимагати, щоб я віддав йому свою упряжку. Я відмовився, і сам старий Родгерс був на моєму боці, але Аліса і Фред отримали верх над нами. Наступного ранку Фред встав раніше чим завжди, і, коли я підійшов до стійла, від моїх волів уже і слід пропав. Для мене цього було достатньо, щоб покинути ферму, але містер Родгерс сказав, щоб я не засмучувався і вибрав собі іншу упряжку. Я так і зробив, і нові воли, у всякому разі, були не гіршими за перших, а навіть витривалішими. А так, як я гарно їх годував, мив їм голови і чистив їх щодня скребницею, то я невдовзі значно випередив Фреда в роботі.
Перша неділя на фермі пройшла в постійному страху. Злочин негідника Ієца міг з дня на день відкритися, і мене могли притягти за пособництво; але коли на ферму прийшли дві газети з містечка Еліот і в жодній з них не було сказано ні слова про шахрайство, то до мене повернулася бадьорість, і я більше про це не думав. Або Ієц зовсім не зламував сейфу, а просто форсив переді мною, бажаючи доказати свою хоробрість, або ж банк був дійсно пограбований, але Георг побоявся про це донести. Мені потім прийшлося почути, що Георг – син багатого мельника, і у випадку необхідності батько міг би завжди покрити дефіцит.
З кожним днем Фред брав верх наді мною в очах Аліси. Щоб я не зробив, він постійно ставав поперек дороги і отримував перемогу. Вже під час жнив він приглядав за собою і чистився більше за інших, а коли наставав час обіду, він задовго до нього ставав перед дзеркалом і розчісував на пробор своє світле волосся. Його засмучувало те, що у нього недоставало одного головного зуба, і, коли він сміявся була видною дірка. А що мені було робити, мені, що став плішивим за один рік перебування у степу! До того ж я перестав голитися, і у мене виросла жорстка борода, а на завершення до всього у мене від сонця і негоди вилізли брови. Я не міг змагатися з Фредом.
Але зате старий Родгерс і його дружина були дуже привітливі у спілкуванні зі мною і гарно до мене ставились. Часто бувало, що за столом містер Родгерс говорив мені, щоб я брав більше пудінгу чи тістечок. Інколи вони з цікавістю розпитували мене про ті чи інші звичаї моєї батьківщини, а Фреда вони ніколи не розпитували, так як він народився в Америці, у Фаріоні і, отже був міським мешканцем.
Одного разу вранці Аліса нарядилася як тільки могла. Я думав, що вона збирається до міста і запропонував супроводжувати її, але виявилось, що була неділя, і тому вона одягла своє святкове убрання. Я, як завжди, відправився на роботу і старався більше про це не думати. Раптом я бачу, що Аліса у всій своїй пишноті прямує до Фреда. Він працював у степу. До мене вона не зайшла. Так минав день за днем. Я не підлещувався до Аліси, хоча і продовжував називати її міс і був завжди уважний по ставленню до неї. Фред тримався більш природніше за мене. «Ти надаєш речам занадто великого значення!» думав я про себе. Але тепер Аліса розбалувалась, і, коли я перестав називати її міс, а просто став називати Алісою, вона вважала це нахабством з мого боку і не відповідала мені. Одного разу мені вдалося виконати одну хитрість, що була в мене на думці. Якось на протязі декількох годин йшов проливний дощ, і була гроза, орати було неможливо, ми розпрягли волів і пішли до будинку. В мене не було другої куртки на зміну. Я одяг суху сорочку і вийшов до кімнат де було тепло і все сімейство сиділо разом. Тут я взявся писати листа, мені хотілося показати, як швидко я вмію писати, я скористався золотою ручкою, для того щоби всі подумали, що я звик нею писати.
- Мені ще ніколи не приходилось бачити, щоб хто-небудь так красиво і швидко писав! – сказав з подивом містер Родгерс.
Аліса мимоволі кинула погляд у мій бік; Фред сидів біля неї, і вони говорили між собою.
- Ти пишеш золотою ручкою? – спитала вона.
- А вам вона подобається? – спита я.
- Звичайно.
- Ви можете її отримати, міс, сказав я і подав їй ручку.
- Я? Я зовсім її не хочу, - коротко заперечила вона. – Але мене дивує, що ти пишеш такою дорогою ручкою.
- Пишуть тим, що є. – Далі я натякнув їй, що ручка була подарована мені жінкою. Але це не справило на неї жодного враження. А мені так і не вдалося подарувати їй ручку, не дивлячись на те, що я й вдався до хитрості.
Я застосовував всілякі хитрощі і придумував один план за іншим. На протязі одного тижня я був стриманим і мовчазним, бажаючи викликати її співчуття, наступного тижня я був веселий і намагався привернути увагу дотепними відповідями. Аліса тільки і спитала:
- Ти давно в Америці?
- Загалом років сім, - відповів я. – Тепер я тут вдруге.
- А ти Фредді?
- Я народився тут, - була його відповідь.
- Ти бачиш різницю, - сказала Аліса, звертаючись до мене.
Народитися в Америці було ознакою благородного походження. Вона тому і називала Фреда – Фредді, що це звучало не на німецький, а на американський лад.
- Подивись на його волосся! – сказала Аліса, указуючи на волосся Фреда. – Вони зовсім як золото. А що сталося з твоїм волоссям, Нут?
- Я розгубив його в степу, - відповів я. – Але тепер, мені здається, що вони зміцніли і починають рости.
- Так, так, - сказала Аліса.
VIII
Але, нарешті, повинен був настати день, коли моя зірка дійсно зійшла високо, і я на короткий час став переможцем на фермі. То був для мене час неймовірних гордощів.
До Родгерсів приїхав гостювати маленький онук, його звали Едвін. Хлопчина був майже цілий день зі мною, ходив зі мною в поле, і там я його саджав поряд з собою на плуга, і він правив волами. Одного разу, коли він був з дідом на фермі, з ним сталося нещастя. Старий був зайнятий тим, що спускав вниз дошки по драбині комори, одна з цих дощок ковзнула неправильно і попала одним кінцем малюку в голову. Едвін упав і лежав, як мертвий.
По всій садибі здійнялося неймовірне хвилювання. Аліса покликала мене, так як я був ближче за всіх, я повинен був йти негайно. Я випріг волів, залишивши їх на волі і побіг до дому. Але Аліса звернулась до мене у хвилину відчаю; коли вона отямилась, то покликала Фреда, так як вона мала до нього більше довіри, чим до мене. Вона доручила йому, якомога скоріше запрягати в екіпаж коней і їхати до міста за лікарем.
Старі були у відчаї, і їхнім сльозам і голосінням не передбачалося кінця. Містер Родгерс повертав дитину на всі боки, не вміючи привести її до тями. Стара згадка з днів моєї юності прийшла раптом до моєї голови, і мені стало ясно, що потрібно було зробити.
- Зніміть з нього курточку, - сказав я, моя бритва лежала у мене під подушкою на ліжку, я поспішно приніс її; повернувшись, я розірвав рукав сорочки Едвіна і почав обережно надрізати жилу на його руці.
Жінки закричали і кинулись на мене, як скажені, особливо Аліса була нестриманою і кричала що я можу умертвити дитину. Я ударив ногою об підлогу і наказав їй відійти в сторону; тут справа йшла про життя або смерть, і я хочу врятувати дитину. На старого Родгерса мої слова справили велике враження, і він почав помагати мені тримати ручку дитини.
- Хіба це не небезпечно – розкрити йому жилу? – тільки і питав він.
Коли я надрізав трохи глибше, показалась кров, спочатку маленькими крапельками, а потім і тоненькою цівкою. Я розстібнув сорочку і приклав вухо до його грудей, серце не працювало. Тоді я схопив його за ноги і почав качати взад і вперед головою вниз. Я зробив це для того, щоб відновити кровообіг. Потім я поклав дитину на підлогу і почав слухати його серце – воно починало потроху працювати. Це була найвдаліша операція, на яку я тільки міг розраховувати. Ми стояли і дивились на дитину. Маленькі пальчики на його руці злегка почали рухатися.
- Він заворушив пальчиками, - сказав містер Родгерс, задихаючись від радості.
- Він заворушив пальчиками, - сказала старенька і, ридаючи вийшла з кімнати.
Услід за цим хлопчик відкрив очі і знову закрив їх.
- Він відкрив очі! – вигукнув містер Родгерс, - він живий. – Він покликав свою дружину і повторив їй те ж саме.
- Принеси мені шматок полотна, сказав я Алісі.
Аліса пішла і довго не поверталася, я ставав все сміливішим, я схопив те, що кинулося мені в очі, це був шматок полотна, приготований очевидно для роботи. Я відірвав чотирикутник для корпії і довгу стрічку для бинта.
Аліса повернулася і сказала:
- Це ти розірвав моє гарне полотно?
- Я вам за нього заплачу, - відповів я і продовжував щипати корпію.
Містер Родгерс перейнявся до мене повагою за моє мистецтво і сказав дочці:
- Замовкни, Алісо.
Едвін все частіше і частіше відкривав очі, він почав стогнати і хотів торкнутися рукою до рани на голові, але я не допустив цього. Тоді він широко відкрив очі, і по його погляду я зрозумів, що він мене пізнав. Я поклав тепер корпію на відкриту жилу і наклав пов’язку, що мені слід було зробити уже раніше. Після цього ми віднесли його на ліжечко і роздягли. Він впав у несвідомий стан, тим часом я обмив рану на його голові і забинтував її.
- Тепер може приїхати і лікар, - сказав я. І в мене був божественний настрій.
Але коли стан напруги улігся в мені, я став в’ялим і апатичним. Я опустився в знемозі на стільця. Незабаром я встав і вийшов із дому, коліна у мене тремтіли, я примостився за конюшнею і відчував що я більше ні на що не здатен. Я просидів тут хвилин десять, після цього я відчув себе трохи бадьоріше, пішов у поле, запріг волів і взявся орати. Мене хилило до сну.
Я орав три години. Нарешті приїхав старий Родгерс і сказав, що був лікар, зробив Едвіну перев’язку і дав йому крапель. Містер Родгерс попросив мене припинити на сьогодні роботу. Я випріг волів і пішов з ним до дому.
Ми майже не говорили між собою, але я бачив по очах старого, як він був мені вдячний.
Місіс Родгерс вийшла до нас назустріч і сказала мені: - Тут був лікар, він надіється, що Едвін виживе.
- Він сказав, що ти правильно зробив, надрізавши жилу, - додав Родгерс.
- Він сказав, що ти спас йому життя, - сказала місіс Родгерс.
І я знову відчув Бога в душі. Решту дня я відпочивав. Але це неробство не давало мені ніякого задоволення, я ходив по фермі і нудьгував; якби було можливим, я знову б взявся за польові роботи. Алісі слід було б сказати мені декілька лагідних слів, але замість цього, вона підійшла до мене і сердито сказала:
- Ти тупнув на мене ногою, Нут. Не роби цього іншого разу.
Я не знайшов що відповісти. Зате старі вирішили, що я чудово знаючий чоловік, вони уважно прислуховувались до того, що я розповідав, і мені здавалося, що вони почали бачити відмінності між мною і Фредом, і, звичайно, на мою користь. Так, наприклад, вони одного разу послали мене до міста продавати пшеницю, виконати деякі доручення і зробити покупки.
Між тим дні йшли за днями. Едвін поправлявся, і все поверталося до своєї колії; мій подвиг потихеньку був забутий, і я знову тинявся фермою бідним і переможеним. І для мене не було більше жодних змін. Фред прийшов до мене і сказав:
- Скоро настануть холоди, а з ними кінець оранки. Що ти думаєш робити?
- Право, я не знаю, - відповів я. – В будь-якому випадку, мені треба подумати.
Фред і я, ми жили між собою дружно, ми не були противниками і я не сердився на нього за те, що він привласнив собі мою упряжку. Аліса була тому виною. Фред не був бродягою в поганому смислі цього слова, він почав бродяжити тільки в цьому році, позбувшись заробітку. До того ж він пишався своєю красивою зовнішністю, і коли він сміявся, то ледь відкривав рота, бажаючи приховати пусте місце в ряду зубів. Через це, у нього був такий вигляд, наче він сміється крізь щілину. Але це йому личило, так як від природи у нього були повні губи. – Посмійся ще трохи! – говорила йому в таких випадках Аліса. Вона була закохана в нього по самі вуха.
Хоча мені приходилось нелегко через те, що на мою любов не відповідали взаємністю, але Фред теж не спочивав на трояндах. Він розповів мені, що Аліса призналася своїм батькам, що любить його, але батьки вимагали, щоб вона його забула.
Фред сказав мені:
- Ти повинен нам допомогти, Нут.
Я відчув себе задоволеним цим проханням і спитав:
- Ти просиш мене зі згоди Аліси?
- Так, - сказав Фред, - вона цього хоче.
Я сказав:
- Тоді я це зроблю!
Мені здавалося, що я своїм неймовірним благородством витісняю Фреда з серця Аліси. Старі охоче розмовляли зі мною, і я одного разу спитав містера Родгерса, де він народився, в місті чи в селі.
- Можливо, життя молодої дівчини на фермі не дуже веселе, - продовжив я. – Як же тут знайомляться з людьми?
Містер Родгерс відповів, що тут все-таки є навколишні ферми. Потім кожну неділю вона їздить до міста. Але, звичайно, багато людей тут не зустрінеш.
- Я як справи з заміжжям? – спитав я. – Беруть першого зустрічного?
Старі переглянулися між собою. Їхня старша дочка втекла з пройдисвітом. Але їм пощастило, молоді люди придбали собі шматок землі і зробилися фермерами; маленький Едвін був їхнім сином.
- Але ж все-таки небезпека є, - продовжую я доказувати далі. – Як легко може статися, що молоденька дівчина закохається в недостойного чоловіка тільки тому, що вона не знає іншого і не має вибору. – Так, в цьому відношенні я мабуть-що був правий.
- Взагалі, треба ставитися обережно до таких бродяг, як ми, наприклад, - додав я на закінчення. Старі знову переглянулися між собою і, очевидно, зрозуміли мене.
Але незабаром я сам злякався свої слів; я зайшов занадто далеко. Аліса взнає, що я діяв проти Фреда.
Отже, я скористався першим зручним випадком і сказав місіс Родгерс, що Фред є винятком, що він безсумнівно порядний хлопець і, якби я був дівчиною, мій вибір, мабуть би зупинився на ньому.
І цього разу старі вислухали мене, і я помітив, що їм стало ясно, який я безкорисливий чоловік.
В сутінках я підстеріг дівчину і хотів з нею поговорити.
- Ти не друг Фреда, - сказала вона.
- Що я зробив?
- Ти погано відгукнувся про нього.
Тоді я повів Алісу до матері і спитав, що поганого я сказав про Фреда.
- Ти сказав, що треба остерігатися бродяг, але Фред є винятком і знахідкою, - відповіла мати.
- Але, мамо, ти мені цього не розказувала! – вигукнула Аліса. – Благослови тебе господи, Нут!
Я гордо відійшов від неї і зумів використати свою вигідну позицію.
Коли Фред в черговий раз попросив мене допомогти йому, я відповів, що не хочу більше втручатися в його справи, і пояснив, що причиною цьому є поведінка Аліси.
IX
Аліса прийшла до мене вся в сльозах і вмовляла сказати батькам ще що-небудь хороше про Фреда. Діло було увечері, коли всі роботи були вже закінчені… Аліса підійшла до мене впритул, торкаючись пальцями ґудзиків на моїй блузі, я відчував на собі її дихання. Від щастя у мене перехопило дихання, і я безладно відповів:
- Про Фреда? Добре, але що я повинен сказати? Так, я зроблю все, що ви вимагаєте.
Я не знав, що Фред підслуховує нас, а він стояв у конюшні і прислуховувався до нашої розмови.
- Що я повинен зробити? – спитав я. Знаєте, про що ви мене просите? Адже ви помітили, що я теж люблю вас.
- Ні, я цього не помічала, - відповіла вона. – Ти мені цього ніколи не говорив.
- Говорити я цього не говорив, ні. Я знаю, що я бродяга і не гідний вас.
- Втім, це все одно, - сказала Аліса, - так як я люблю Фредді.
- А мене ви просите про допомогу?
- Ні, ні, - сказала вона. – не будемо більше про це говорити.
- Вам ніколи не приходило в голову, що я і без того був достатньо безкорисливим? – сказав я. – Я ніколи не чув від вас жодного слова подяки. - Але якби мені прийшлося говорити ще, то це було б вище моїх сил.
- Я знаю, що ти хороша людина, - сказала Аліса.
- І більш нічого?
- Ні, ти також людина з великими знаннями. Ти пишеш зі швидкістю блискавки.
Але те, що мені хотілося почути, а саме, що я такий же цікавий і звабливий як Фред, цього Аліса мені не сказала.
- А ви ніколи не змогли би полюбити мене? – спитав я.
- Звичайно, чому ж і ні, - сказала Аліса, - трохи, тобто…
Я старався завоювати її довіру і спитав:
- Невже ви не вірите, що я міг би покращити вашу ферму, що я почав би заробляти багато грошей і носити вас на руках? А що зробить Фред?
Аліса мовчала.
- Ви не знаєте, що я за людина, - сказав я утаємниченим голосом, бажаючи навіяти їй, що вона не має ніякого уявлення про мене.
- А я, а я! – закричав Фред і вискочив раптом з конюшні. В його руках були вила для сіна. – Я маю уявлення, що ти негідник і поганий хлопець, - сказав з люттю Фред, - я уб’ю тебе, як собаку!
Я злякався і захищаючись, підняв руку.
- Заспокойся Фред і відпусти мене, - сказав я.
- Відпустити тебе! Я в цю ж хвилину уб’ю тебе! – закричав Фред і кинувся на мене з вилами. Аліса навіть не подумала рознімати нас.
- Не вбивай його, - це було все що вона сказала.
- Ти вбивця, - сказав я Фреду. – Я прошу тебе кинути вила, ти убивця!
Але Фред не бажав пощадити мене.
- Якщо ти зробиш іще крок, я заколю тебе на місці, - сказав він.
Я сів на землю. Я бачив, що Фред остаточно з’їхав з глузду, і з ним нічого не зробиш.
Відомо, що рана нанесена вилами, заростає дуже повільно, а інколи навіть зовсім не заростає. Тому я тремтів за своє життя.
- Що ти наговорив про мене старому? – кричав Фред.
- Ти тупа тварина, - сказав я. – Я нічого не говорив і не хочу робити тобі ніякої послуги. – Фред перевернув вила і вдарив мене ручкою по голові. Це було не дуже боляче. Але коли вила торкнулися мене, я вихопив їх з рук Фреда. Аліса зрозуміла, що тепер небезпека загрожує Фреду, вона побігла додому і притягла батька.
- Тихше, хлопці, - сказав містер Родгерс, - що тут сталося?
- Спитайте Фреда, - відповів я. – Він накинувся на мене з вилами.
- Вила були у вас по черзі в обох, - сказала Аліса.
Тепер я зрозумів, що Аліса була поганою людиною, і хоча і я не був достатньо гарним, вона була гіршою за мене. Розлючений я пішов своєю дорогою і залишив обох коханців розбиратися, миритися і робити за моєю спиною все, що їм буде завгодно. Але наступного дня я відправився до Фреда, в той час коли він орав, і наказав йому злізти з плуга. Він не захотів цього зробити і тоді я дав йому в зуби, він захитався і упав з сидіння. В помсту за це Фред не знайшов нічого розумнішого як розрізати всю спину на моїй куртці, в той час коли я спав.
Ми орали до тих пір, поки поле не накрило сніжною пеленою, до тих пір поки мороз не почав проникати в землю. І тоді одного разу містер Родгерс сказав:
- Тепер хлопці пора закінчувати оранку. – Ми зразу ж випрягли волів і направились додому. В останній раз я почистив тварин скребницею, вимив їм голови і нагодував їх.
- Стає темно, скоро прийде ніч, залишайтеся до завтра, - сказав містер Родгерс.
Він вирахував скільки нам належить, і заплатив нам гроші. Так як я не брав грошей наперед, то отримав більше за Фреда. А він брав раніше гроші для купівлі шляпи і свого костюма.
Містер Родгерс позичив мені на дорогу свою куртку, яка була міцніше моєї; я міг залишити її у його знайомого купця, сказав він. Я вивернув кишені, щоб він міг упевнитись, що в них нічого не було. Це була хитрість з мого боку, яка повинна була служити доказом моєї чесності.
Вночі я прокинувся тому, що Фред встав зі своєї койки і почав одягатися.
- Куди ти йдеш? – спитав я. Відповіді не було. Фред пішов і більше не повертався.
«У нього щось на думці!» - подумав я, шмигнув слідом за ним до дверей і відчинив їх; назовні було темно і холодно, декілька зір виблискувало на небі. Шпигувати далі я не ризикнув і повернувся до себе, щоб там не сталося, краще триматися в стороні. Я промерз стоячи біля дверей, і заснув міцним сном, прокинувся я тільки наступного ранку.
Я встав і пішов до старих. Фреда ще не було
- Де Фред? – спитала місіс Родгерс, вона приготувала нам сніданок.
- Я не знаю, - відповів я.
Тоді вона вийшла у двір і гукнула Фреда. Відповіді не було. Тоді у старенької з’явилася підозра, вона відчинила двері до кімнати дочки і заглянула туди. Кімната була пустою. Вона зачинила двері і сказала:
- Куди запропала Аліса?
ЇЇ обличчя стало сірого кольору, ми почали шукати обох, обшукали все вздовж і впоперек, але не могли їх знайти. В конюшні недоставало упряжки Аліси, і нам стало ясно, що парочка втекла.
- Зовсім як наша старша дочка, - сказала зніяковіло місіс Родгерс.
Старий Родгерс сумував за дочкою, був мовчазний, і хоча він взявся за роботу, але ніде не знаходив собі спокою. Його дружина першою взяла себе до рук і сказала:
- Старшій дочці живеться гарно, можливо і цій пощастить.
- Якщо ти коли-небудь будеш знову у нашій стороні, я тобі з задоволенням дам роботу, - сказав мені на прощання містер Родгерс. – Куди ти підеш тепер?
- Подалі, на захід, - відповів я.
- Я б тобі цього не радив, - сказав містер Родгерс. - Знайди собі місце тут у місті і залишайся в наших краях.
Але я відправився звідтіля на каліфорнійські виноградники.
7 жовтня 1917 року.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
США, 7 жовтня 1917 року.