Осінній день
"Опівнічний танець дракона" збірка
- Як сумно в таку пору року розгрібати горище, - сказала міс Елізабет Сімонс. – Не люблю я жовтень. Не подобається мені, як дерева стають голими, а небо якимось вигорілим. – Вона розгублено стояла біля драбини, нерішуче повертаючи сиву голову то в один бік, то в другий. – Нічого не попишеш – прийдеться вирвати вересень з календаря.
- А якщо я залишу його у себе? – спитала племінниця міс Сімонс, маленька темноволоса Джульєтта, тримаючи в руках вирваний місяць.
- І що ж ти будеш з ним робити? – поцікавилась міс Елізабет Сімонс.
- Насправді він не скінчився, він ніколи не закінчиться. – Маленька дівчинка підняла листочок над головою. – Я пам’ятаю кожен його день.
- Він закінчився, ще не почавшись, - промовила міс Елізабет Сімонс, підібгавши губи і вдивляючись сірими очима у простір. – Що до мене, то я взагалі нічого не пам’ятаю.
- В понеділок я каталась на роликах по Шаховому парку, у вівторок їла шоколадний торт у Патрісії Енн, в середу отримала вісімдесят дев’ять балів за диктант. - Джульєтта сховала листок в кишеню блузки. – Це було на цьому тижні. На минулому тижні я піймала у струмку рака, гойдалася на ліані, поранила руку цвяхом і впала з паркану. Всім цим я займалася до минулої п’ятниці.
- Добре, коли хтось чим-небудь займається, - зітхнула Елізабет Сімонс.
- Я і сьогоднішній день запам’ятаю, - продовжила Джульєтта. - Сьогодні дубове листя почало жовтіти і червоніти.
- Ну, а зараз йди, пограйся, - сказала стара жінка. – Мені треба попрацювати на горищі.
Важко дихаючи вона залізла наверх. Запахло пліснявою.
- Я збиралася зайнятися цим ще весною, - пробурмотіла вона. – А тепер вже й зима не за горами, і не хочеться думати, що я так і не справилася з цією купою мотлоху.
Вона похмуро розглядала горище. Розтріскані дерев’яні бруси, павутиння, важкі побурілі сундуки, стопки старих газет.
Вона відкрила брудне віконце, що виходило в яблуневий сад. Пахну́ло осінньою свіжістю.
- Ей, там, внизу! – крикнула міс Елізабет Сімонс і взялася викидати у двір старі журнали і пожовклі від часу газети. – Не таскати ж їх, насправді по драбині, - додала вона, з трудом просовуючи у вікно оберемок непотребу.
За газетами полетіли старі манекени з дротовою арматурою, пташині клітки і пошарпані, в пилюці енциклопедії. В повітрі здійнялася пилюка, закрутилась голова. Вона присіла на старий сундук, посміюючись над власною слабкістю.
- Боже правий, звідкіля тут стільки мотлоху! – нарікала вона. – А це ще що?
Взявши в руки коробку з газетними вирізками, нотатками та некрологами, вона висипала її вміст на кришку сундука і порилася в ньому. Крім іншого вона виявила сторінки старих календарів, скріплених у три акуратні книжечки.
- Ох вже ця Джульєтта! – фиркнула вона. – Для чого тільки вона зберігає всі ці календарі?
Вона відкрила навмання сторінку, на ній стояло: «Жовтень 1887». Біля деяких дат були знаки оклику і приписки дитячим почерком типу «Ну і день!» або «Ось це захід сонця!».
Вона взялася перегортати маленьку книжечку пальцями що погано гнулися від хвилювання. Піднісши книжечку ледь не до самих очей, у напівтемряві горища вона з трудом розібрала на звороті: «Елізабет Сімонс, десять років, середня класична школа, п’ятий клас першого рівня».
Похолоділими руками перегортала вона вицвілі сторінки. Дати, роки, знаки оклику, червоні кружки навколо якихось особливих днів. Її брови здивовано зсунулись. Потів вогник в її очах погас. Вона, мовчки сиділа на сундуку, вдивляючись в осіннє небо. Сторінки календаря випали з її рук і лежали, пожовтілі і вицвілі, у неї на колінах.
Окреслене червоним кружком 8 липня 1889 року. Чим же знаменним був цей день? 28 серпня 1892 року, поряд синій знак оклику. Що це значить? Безкінечні дати, місяці, роки.
Вона прикрила очі, намагаючись взяти себе в руки. Десь внизу скакала по осінньому лужку маленька Джульєтта.
Через деякий час міс Елізабет Сімонс заставила себе піднятися і підійти до відкритого вікна. Джульєтта гралася серед червоних і жовтих дерев.
- Джульєтта! – покликала її міс Елізабет Сімонс.
- Тітонько Елізабет, ти здаєшся звідси такою смішною!
- Джульєтта, я хотіла попросити тебе про одну послугу.
- Про яку?
- Мила моя, мені дуже хочеться, щоб ти викинула оцього листочка.
- Але чому? – здивувалась Джульєтта.
- Тому що такі речі краще не зберігати. Від них потім стає гірко.
- Коли потім? І чому від них стає гірко? Мені хочеться запам’ятати кожен тиждень, кожен місяць!
Міс Елізабет довго дивилася крізь віти яблуні на маленьке личко своєї племінниці.
- Ладно, діло твоє, - сказала вона, нарешті і викинула у вікно коробку з паперами.
- Дякую, тітонько! Дякую!- Джульєтта притисла руку до кишені, в якій вміщався весь вересень. – Сьогоднішній день я теж ніколи не забуду! Я завжди буду його пам’ятати. Ти чуєш?
Міс Елізабет подивилася крізь віти, що ледь ворушилися від слабкого вітру.
- Звичайно, дитино, - сказала вона. – Так-так, звичайно!
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Київ, 2002 рік