Журава
святий лиш бачить
як земні дерева
до краю всесвіту
галуззям дотяглись
а між того віття
оселились птахи
співуни між мертвих
ненароджених й живих
а між того птаства
мати над синочком
колискову тягне
утираючи сльозу:
«Виростай синочку
деревом могутнім
Божий світ заповни
найвищих зір сягни
стань прихистком
усім птахам небесним
наспівують хай долю
тобі на довгий вік
буяй і квітни
неминущою весною
журавою у котру
до тебе залечу
доспівати
що не доспівала
щоб пригорнутися
до тебе, синку, знов…»
і пісня та
замріяна й тужлива
що мати з болем
сину в серце засіва
підхопиться
усім небесним птаством
хором вознесеться
з віття дерева життя
завирує
зел благословенний
вдарять разом крила
листя в кронах зашумить
розступиться
небесних кіл оправа
й до Бога вишнього
та пісня долетить
і Бог почує
всі благання щирі
тож в мами сина
в сина маму забере
щоби убогі
голосистими птахами
Бога славили
за незбагненну смерть
навік якою
поєдналися у вітті
птахами між птахів
піснями між пісень
щоб линули
воскреслими у трійці
воднораз мертвих
ненароджених й живих…