Колискова
святий лиш бачить
як земні дерева
до краю всесвіту
галуззям дотяглись
а між того віття
оселились птахи
співуни між мертвих
ненароджених й живих
а між того птаства
мати над синочком
пісню колискову
тягне у сльозах:
«Виростай синочку
деревом могутнім
віттям розлягайся
ясних зір сягай
хай птахи зберуться
на твоїх раменах
приспівом небесним
до твого життя
хай твоє коріння
не опалить пекло
хай із твого гілля
візьме Бог врожай
хай посеред Раю
славлячи поставить
вічною весною
розквітати знов і знов
а мене з землі сирої
з мороку труни
нехай птахом візьме
до співочої юрби
пісню недоспівану
між віття щебетати
із тобою бути
любий синку мій…»
і пісня та
замріяна й тужлива
що мати з болем
сину в серце засіва
підхопиться нараз
усім небесним птаством
хором вознесеться
з віття дерева життя
завирує виром
зел благословенний
вдарять разом крила
листя в кронах зашумить
розступиться як лід
небесних кіл оправа
й до Бога вишнього
та пісня долетить
і Бог почує
всі благання щирі
тож в мами сина
в сина маму забере
аби невинні
голосистими птахами
Бога славили
за незбагненну смерть
навік якою
поєдналися у вітті
птахами між птахів
піснями між пісень
линути крізь час
воскреслими у трійці
воднораз мертвих
ненароджених й живих…
