Як виникало християнське літочислення
з рубрики / циклу «оповідання - 3»
ПЕРЕДМОВА.
За вікном лив дощ.
А під ранок ще й пару «балістик»* прилетіло і так вибухнули, що в деяких будинках і скло у вікнах повилітало.
Я дивився у навколишній світ і думав: «Господи! Ну що це за чортівня така, сирена виє, виспатись не дає, «балістика» прилітає, в голові пусто, ще й дощ іде, не день, а чорті-що! Піти міцного чаю заварити, чи що? А то зовсім уже – ніяк!».
Але Господь завжди поряд. )))
Відвертаюсь від вікна, і краєчок мого ока чіпляється (не знаю чому) за біленьку паперову смужку-закладку, що виглядала із книжки.
«А це ще, що? – подував я, беручи книгу з полиці. – Що я міг тут читати?». І я відкрив її на сторінці із закладкою та й побачив: «Наше літочислення». Ага, згадав я, це ж після цього прочитання я колись написав іронічне оповіданнячко «Скіф» про монаха - скіфа Діонісія Малого, он воно що! А закладку так і залишив, мабуть-що забув вийняти. А можливо хотів зробити переклад цієї глави в подальшому, і я пробіг очима по тексту «діагонально». Ага, ага…
«Так, - подумав я, - треба заглянути до Інтернету, можливо текст цієї книги, там уже хтось і виклав, бо у моєї навіть сторінки вже пожовтіли і як з них читати?))) Та й то – книга видана ще в 1985 році, автор – І.А Климишин і називається «Календар і хронологія». Так що треба заглянути…»
Книга, треба сказати, цікава і я більшість її загальних текстів прочитав, але в ній ще й купа різних формул і таблиць для крутих спеціалістів, або зануд-читачів.))) Можливо, що потім її ще й перевидавали (хто знає). Гарна книга!
Відкрив Інтернет і поставив запитання. І він мені відповів (добре що хоч сюди Ш І не сував свого носа). Виклав наявні матеріали. Я пробіг по них очима, ага, ага. ага… Ось якийсь тест на вказану тему. Почитав «по-діагоналі», ну, так це ж, майже, те що і треба, в смислі те, на чому я залишив закладку у книзі, і написано гарно і ясно для всіх, так що можна самому ні над чим не думати, а просто зробити переклад уже існуючого матеріалу і нехай люди читають, автору ж тільки в задоволення! Автором тексту є Аркадій Богатирьов. І текст має назву «Коротка історія літочислення від Різдва Христового». І написано, я би сказав досить професійно, як для такого питання, бо я ще інколи читаю матеріали на цю ж тему. Тому можу рекомендувати для прочитання!
Хоч якесь різноманіття в наше нинішнє сьогодення!
«Балістика»* - як відомо вже всьому світові, це ворожі ракети що прилітають до нас час від часу.
*****
КОРОТКА ІСТОРІЯ ЛІТОЧИСЛЕННЯ ВІД РІЗДВА ХРИСТОВОГО.
Якщо будь-яку сучасну людину спитати який зараз рік, не задумуючись, відповість – рік 2010-й. Спитайте її, яка зараз ера – вона здивується, але відповість, що зараз «наша ера». А дату «рік 2010-й нашої ери» можна записати і як « рік 2010-й від Різдва Христового». Інакше кажучи, майже все сучасне людство, не особливо задумуючись про це, живе по літочисленню від дати народження Ісуса Христа.
Однак далеко не кожен може відповісти, як, коли і де була вичислена ця сама дата «Різдва Христового», а найголовніше – коли система відліку від цієї дати стала настільки звичною, що сьогодні ми навіть не замислюємось про її походження?
Зробимо спробу знайти відповідь на це питання. Для цього нам прийдеться повернутися далеко назад у часі, у глиб минулого, і дійти до засновника християнської релігії самого Ісуса Христа.
Суперечки про історичність Христа, тобто, чи являється Ісус реальною історичною особою, продовжуються в середовищі вчених і знавців богослов’я до цих пір. Однак більшість істориків у наш час схиляється до висновку, що, скоріш за все, в основі міфу про Христа знаходиться реальний чоловік - вірогідно, це був глава невеликої релігійно-філософської секти, близької до юдаїзму, а також бродячий проповідник і самопроголошений «пророк» і «месія». Персонажів, подібних Христу, було чимало в Палестині в ті часи (І ст. до н. е. – І ст. н. е.), що було зумовлено загальною кризою юдаїзму і впливом на юдеїв елліністичної філософії.
Очевидно, Христос і насправді був розіп’ятий на хресті – розповсюдженим в Римській Імперії способом страти небезпечних злочинців і баламутів. Однак, активна проповідницька діяльність, що почалася після смерті Христа, і фанатизм його прихильників привели до широкого розповсюдження у Середземномор’ї нового релігійного вчення, і, врешті решт, до затвердження його як офіційної релігії Римської Імперії на початку ІV ст. нашої ери.
При цьому, як це не видасться дивним, питання про точну дату народження Христа дуже довго не було важливим для християн. Роки, які минали перші християни рахували зовсім не від дати народження Ісуса. Рахунок років у різних частинах величезної Римської Імперії і за її межами відбувався за своїми місцевими традиційними літочисленнями («ерами»). Деякі люди в ті часи могли рахувати роки «від зруйнування Єрусалиму» (69 р. до н.е.), інші «від заснування Риму» (753 р. до н. е.), дуже популярною в пізній Римській Імперії була «ера Діоклетіана» (284 р. до н. е.). На Сході використовували свої власні «ери» - «від створення світу» (так звана «Костянтинопільська ера»), «ера Набонасара», «після Олександра Македонського» та інші. Всі ці «ери» брали свій початок від початку правління або смерті якогось правителя, важливої події, або, навіть. від міфічного моменту утворення світу.
Навіть свято Різдва у перші століття існування християнської віри було зовсім не найважливішим святкуванням (свого значення воно набуде тільки у Середньовіччі). Різдво християни почали святкувати тільки в ІІІ столітті, спочатку воно випадало на 6 січня, а потім на 25 грудня, скоріш за все, тому, що на кінець грудня припадає зимове сонцестояння, яке має традиційно велике сакральне значення в багатьох культурах і релігіях. Так, на 25 грудня припадає день пошанування іранського язичницького бога Мітри, чий культ був широко розповсюджений в пізній Римській Імперії, і християни, таким чином, намагалися витіснити «язичницьке» свято. Римляни ж, саме 25 грудня святкували День Сонця. Таким чином, прив’язуючи свої свята до широко відомих язичницьких свят, християни намагалися розширити число своїх прихильників і облегшити новим віруючим перехід від язичництва до віри у Христа, а також витіснити «язичницькі» пам’ятні дати, замінивши їх своїми. Відсутність традиції святкування Різдва першими християнами пов’язана також і з тим, що найперші прихильники віри у Христа були юдеями, у яких в принципі не було прийнято відмічати Дні Народження.
Головною ж датою року для ранніх християн була, без сумніву, дата річниці найважливішого місця в біблійному міфі про Христа – смерть на хресті і воскресіння Спасителя. Так як ці події відбулися в юдейське свято «Песах» - свято річниці Виходу юдеїв із Єгипту під керівництвом Мойсея, то «Песах» автоматично став і головним святом християн. Це було тим легше, що раннє християнство по суті, вийшло із релігії древніх юдеїв. Поступово, через різноманітні звукові спотворення при передаванні юдейського слова на грецькій мові і латині, «Песах» перетворився на слово «Пасха».
Після бурхливого розвитку і розповсюдження, гонінь з боку римської влади, внутрішніх розбратів і суперечок, християнство, нарешті, стало офіційною релігією Римської Імперії за імператора Костянтина І (323 - 337 рр. н. е.). Зразу ж виникло питання про внесення одноманітності в обряди, тексти писань, догмати і дати свят – в ті часи у християнстві було багато окремих направлень і течій (несторіанство, аріанство, маніхейство та інші), які люто сперечалися між собою з тих чи інших богословських питань.
Нарешті, місцеві Церкви у різних частинах величезної Римської Імперії багато обрядів і свят відправляли зовсім не так, як у інших місцях. Одним із найважливіших суперечливих запитань стало питання про день святкування Пасхи.
Для вирішення всіх цих суперечливих моментів в 325 році нашої ери був скликаний перший Вселенський (тобто всехристиянський) церковний собор (з’їзд) у місті Нікея (нині Ізник, Туреччина) в Малій Азії. На соборі були присутніми багато легатів з усіх кінців християнського світу, і чимало епіскопів, згодом зарахованих до лика святих (наприклад, Святитель Миколай, або Олександр Олександрійський). Головував на соборі сам імператор Костянтин І.
На соборі були прийняті основні догмати і постулати християнської віри, а також Символ Віри (формула віросповідання). Серед іншого, Собор також чітко встановив час святкування Пасхи: першої неділі після першого повного місяця, що наступає за весіннім рівноденням (кожного року різна дата). Одночасно з цим були укладені Пасхалії – таблиці вирахуваних дат святкування Пасхи в наступні роки.
Тут можна було б зупинитися і спитати – як це все пов’язане з літочисленням від «Різдва Христового»? Як не дивно, але безпосередньо. Настільки довга «пасхальна» історія тут наведена тому, що саме питання про святкування Пасхи мало вирішальний вплив на появу відліку років від дати народження Христа.
Повернемось до нашої розповіді. В наступні за Нікейським собором роки Пасхалії неодноразово уточнювались і продовжувалися різними церковними діячами. В 525 році папа римський Іоанн І (523-526) перейнявся необхідністю в чергове доповнити пасхальні таблиці. Ця робота була доручена вченому римському абату Діонісію (Дені), який отримав прізвисько Малий через свій невеликий зріст і який уже раніше вирізнявся збиранням документів по роботі Нікейського собору і інших Вселенських соборів.
Діонісій (роки його життя, на жаль, невідомі), взявся за роботу, і незабаром склав нові пасхальні таблиці. Однак він стикнувся з тим, що його таблиці, як і перші Пасхалії, датувалися «ерою Діоклетіана». Римський імператор Діоклетіан (284 -305 рр.) був видатним імператором Риму і реформатором Імперії, але серед іншого – відомим гонителем християн. Початок ери його імені припадав на початок його правління (284 рік за нашим рахунком). «Ера Діоклетіана» була дуже популярною в IV – VI століттях для відліку літ в Європі і на Близькому Сході.
Діонісій виказав думку, що не личить християнам світле свято Пасхи хоча б якось зв’язувати з особистістю жорстокого «язичницького» імператора і гонителя християн. Інакше кажучи, нечестиво датувати Пасхалії «ерою Діоклетіана». Але чим її замінити?
Як вже раніше говорилось, у ті часи в Європі і на Близькому Сході використовувались зразу декілька систем літочислення – «від заснування Міста» (вона ж «від заснування Риму»), «від утворення світу» та інші, але жодна із них не була чисто «християнською». Навіть датування «від утворення світу» мало своє походження від Старого Заповіту, тобто від юдеїв, окрім того, воно широко використовувалося у Візантійській Імперії. У Візантії ж знаходилась Костянтинопільська церква, з якою у римських пап завжди були дуже складні стосунки.
В цій ситуації Діонісій запропонував дещо зовсім нове – використовувати в пасхальних таблицях відлік років від народження Ісуса Христа. Однак тут виявилось, що точної дати народження Христа за більше ніж 500 років існування християнства ніхто не вираховував! Це може викликати здивування, але п’ять століть християни прожили, навіть не знаючи точної дати народження свого Бога!
Тоді абат Діонісій сам вирахував рік народження Христа – згідно з його підрахунками, це виявився рік 284-й ери Діоклетіана, або 753-й рік «від заснування Риму». Таким чином, поточним роком для самого Діонісія був 525-й рік після народження Христа («від Різдва Христового»). В якості дня народження Христа Діонісій взяв уже встановлену традиційну дату – 25 грудня.
Нам невідомо в точності, як Діонісій проводив свої розрахунки. Сьогодні ми можемо лише імовірно відновити перебіг його думок і обчислень.
Безсумнівно, що Діонісій опирався у своїх розрахунках на євангельські тексти – іншого джерела свідчень про життя Христа у нього просто не було. Однак тексти Євангелій містять дуже туманні свідчення, що Христос був «років біля 30» в час розп’яття. В якому саме році Христос народився, і в якому точно році його розіп’яли, євангелічні тексти зовсім не сповіщали. Єдиною підказкою Діонісію могла слугувати тільки пряма вказівка в Євангеліях, що Христос воскрес 25 березня, у неділю, на свято Пасхи (вірніше, тоді ще «Песах»).
Найближчим до Діонісія роком, коли Пасха припадала би на неділю 25 березня, був 279-й рік «ери Діоклетіана» (563-й рік нашої ери). Від цього числа Діонісій відняв 532, а потім ще 30, і отримав 284-й рік до початку ери Діоклетіана в якості першого року життя Христа.
Але що за дивні числа відраховував Діонісій? Число 30 – показує на вік Христа в час розп’яття («років біля 30»). Число, м’яко кажучи, не дуже точне, але з ним, у всякому випадку, все просто і ясно. А число 532?
Число 532 – це так званий «Великий Індиктіон». Число 532 відігравало велику роль при вирахуванні Пасхалій в ті часи. «Великий Індиктіон» складається з перемноження двох чисел – «кола Місяця» (19) і «кола Сонця» (28). Дійсно, 19 х 28 = 532.
«Коло Місяця» - це число років (19), через яке всі фази Місяця приходяться на ті ж самі числа місяця, що і в «попереднє» коло. Що стосується «кола Сонця», то число 28 – число років, коли всі числа місяця приходяться знову на ті ж самі дні тижня в юліанському календарі, що і в попередньому «колі».
Так як Пасха, згідно з постановами Нікейського собору, прив’язана до першої неділі після першого повного місяця, що слідує за весняним рівноденням, то через кожні 532 роки (число «Великого Індиктіону») Пасха буде припадати на одне і те саме число. І якщо Пасха припадала на неділю 25 березня в євангельському записі про розп’яття Христа, а найближча до Діонісія Пасха з такими ж параметрами була в 279 році «ери Діоклетіана», то попереднє припадання такої ж Пасхи було в 254 році до появи ери Діоклетіана. Залишалося відняти ще 30 років (передбачуваний вік Христа у час розп’яття) і отримати рік народження Христа, який став 1-м роком нової ери.
Неважко помітити, що вирахування дати народження Христа Діонісієм, спирається на досить уривчасті і місцями вільно трактовані свідчення із біблійних текстів. До речі, і в наш час ймовірна дата народження Христа припадає за різними теоріями і припущеннями істориків на інтервал з 12 по 4 рік до н. е., так що Діонісій все одно помилився.
Як би там не було, але Діонісій зробив свою справу – заснував нову еру, де рахунок років вівся від дати народження Ісуса Христа. Однак сам Діонісій навіть не знав цього – нове датування він придумав виключно для своїх Пасхалій і більше ніде її не використовував. В результаті його відлік років дуже довго так і залишався виключно вигадкою Діонісія для Пасхалій. У Римі, як і раніше вважали за краще вести літочислення або «від заснування Міста», або «від утворення світу». Другий варіант був також основним у Візантійській Імперії і взагалі у християнських церквах на Сході.
Лише на початку VIII століття вчений англосаксонський монах і богослов з Нортумбрії на ймення Беда Преподобний (673 – 735 рр.), вперше використав літочислення Діонісія поза пасхальними таблицями, застосувавши його для датування подій у своїй знаменитій праці «Церковна історія народу Англів» («Historia ecclesiastica gentis Anglorum»), яку він закінчив біля 731 року. Відлік років від народження Христа у Беди називався «роки від Явлення Господа».
По суті, Беда заново відкрив і ввів у широке використання рахунок років Діонісія, чому сприяла велика популярність його історичної праці. Скоріш за все, поява відліку літ як «роки від Явлення Господа» сталася тільки тому, що значна частина хроніки англосаксонського монаха присвячена вирахуванню дат святкування Пасхи, а, значить, Беда не міг не скористатися Пасхаліями Діонісія.
В 742 році дата, записана як «рік від Різдва Христового» вперше з’явилася в офіційному документі – одному з капітуляріїв майордому ( воєнно-політичного правителя) Франкської держави Карломана (741 – 747 рр.). Скоріш за все, ця поява дати, записаної в роках від народження Христа, була самостійною ініціативою франків, незалежною від праці Беди.
В часи імператора франків Карла І Великого (774-814), відлік років від народження Христа («від втілення Господа нашого»), вже широко розповсюдився у його державі в офіційних документах його двору. ІХ століття вже назавжди вводить звичне для нас літочислення в різного роду юридичні і політичні документи Європи, а починаючи з Х століття більша частина документів, хронік і указів королів у Західній Європі датовані саме роками за Христом. При цьому, датування мало різні назви – «від втілення Господа нашого», «від приходу Господа у світ». «від народження Господа», «від Різдва Христового» і таке інше.
В решті-решт, загальновживаним в Європі при записах стало формулювання «від Різдва Христового», або в написі латиною – «Anno Domini» (дослівно «Рік Господа») Короткою формою було «від Р.Х.» - «A.D.».
Цікаво, однак, що в канцеляріях римських пап, звідкіля і з’явилася нова ера, нове літочислення приживалося повільніше, ніж в указах і законах світських правителів – лише в Х столітті записи з датами від народження Христа починають часто використовуватися в актах Престолу Святого Петра, а обов’язковою дата «А.D.» в папських документах стала тільки в XV столітті. Таким чином, католицька церква повністю і остаточно прийняла винайдений її ж служителем, абатом Діонісієм, відлік років тільки майже через тисячоліття. Більша частина світських правителів перейшла на еру від Христа набагато раніше від церковників – останньою країною у Західній Європі, яка це зробила, була Португалія в 1422 році.
На Сході, однак, православні християни як і раніше використовували «Костянтинопільську еру» - рахуючи «від утворення світу». В Росії, де православ’я мало візантійське коріння, ще дуже довго використовували рахування «від утворення світу» і лише в 1699 році указом Петра І (1689 – 1725 рр.), було введено рахування «від Різдва Христового» з формулюванням в указі «заради найкращої згоди з народами європейськими в контрактах і трактатах». Таким чином, за 31 грудня 7208-го року «від утворення світу» настало 1 січня 1700 року «від Різдва Христового». Введення у Росії рахування років у формі християнської ери, яка вже закріпилася в Європі, було одним із кроків у реформах Петра І, покликаних повернути Росію на західний шлях розвитку.
У XVIII –XX століттях розповсюдження у світі ери від народження Христового продовжувалось. Формулювання, яке мало релігійний відтінок «від Народження Христового» у назві ери, поступово було замінене на більш нейтральне: «наша ера». Тобто всі роки до року народження Христового почали іменуватися «роки до нашої ери», а після – «роки нашої ери». За 1-м роком до нашої ери, йшов 1-й рік нашої ери. В наш час літочислення за «нашою ерою» використовується практично у всіх країнах світу. Навіть мусульманські країни, які рахують роки «від Хіджри» (року переселення пророка Мухамеда із Мекки до Медіни в 622 році), інколи використовують «мусульманську» еру у внутрішніх документах, але для зовнішньополітичних питань воліють все-таки «нашу еру».
Без сумніву, введення єдиної системи християнського літочислення було в часи Середньовіччя важливим кроком у релігійній і культурній консолідації західного світу. Однак пізніше, з присвоєнням ері нейтрального визначення «наша ера», релігійне підґрунтя зникло, і тепер християнське літочислення перетворилося просто в стандартний і зрозумілий всім інструмент відліку років, яким ми користуємося і сьогодні, навіть не згадуючи про причини і історії його появи.
Автор тексту А. Богатирьов.
Вільний переклад і передмова КАЛЛІСТРАТА.
м. Київ, 10 липня 2026 року.