Про знаменитих іноземних полководців

ФРАСИБУЛ.

1. Фрасибул, син Ліка, афінянин. Якби ми віддали належне одній чесноті, не беручи у розрахунок удачу, як знати, можливо, я надав би цьому чоловікові перевагу перед усіма великими мужами. Безсумнівно одне: нікого я не ціную так, як його, за честь, вірність, великодушність і любов до батьківщини. Багато хто хотів, але мало хто зумів звільнити вітчизну від одного узурпатора, йому ж вдалося визволити із неволі і звільнити батьківщину, пригнічену тридцятьма тиранами. Але так вийшло, не знаю чому, що хоча ніхто не міг перевершити його згаданими гідностями, багато хто став більш знаменитим, чим він. І перш за все у Пелопоннеській війні він неодноразово виділявся без Алківіада, а той без нього не зробив нічого примітного, але завдяки якомусь природному дару, всі спільні успіхи обернув на свою користь. (86) Але воєнну славу полководці цілком розділяють зі своїми солдатами і Фортуною, оскільки в гущі бою діло вирішується не наказами начальника, а силою і хоробрістю бійців; тому у солдата є правило покладатися не стільки на вождя, стільки на долю, і по праву можна стверджувати, що результат справи залежить більше від нього, чим від мудрості командира. Зате найбільш славне діяння того часу є одноосібним надбанням Фрасибула. Коли 30 тиранів, (87) поставлених лакедемонянами, правила у поневолених Афінах, виганяючи з вітчизни і страчуючи багатьох громадян, яких пощадила доля на війні, коли вони конфісковували і ділили між собою їхнє майно, тоді Фрасибул виявився першим і спочатку єдиним, хто оголосив їм війну.

2. Отже, він утік до Філи, (88) найсильнішої фортеці Аттики, маючи при собі не більше 30 подвижників. Ця втеча поклала початок спасінню Актеїв, (89) ці люди стали оплотом свободи найславнішої держави. Тирани спочатку поставились з презирством до Фрасибула і його одиночному бунту, і таке відношення обернулось на зло пихатим і на благо зневаженому: ті полінились переслідувати втікачів, а ці, отримавши час на підготовку, зібралися з силами. Ось чому треба тримати всім на умі правило: на війні важлива кожна дрібниця; і недарма кажуть: мати про того сліз не ллє, хто себе береже. Втім загін Фрасибула виріс дещо менше, чим він розраховував, бо тоді, в ті часи, порядні люди відважніше говорили про свободу, ніж билися за неї. Потім із Філи він перебрався до Пірею і укріпив Муніхію. (90) Двічі тирани йшли на неї штурмом, але, ганебно розбиті, незмінно тікали до міста, розгубивши зброю і обоз. Фрасибул же діяв не тільки хоробро, але й розсудливо, забороняючи вбивати відступаючих; він вважав, що громадянам однієї держави личить щадити одне одного. Ніхто не бував навіть пораненим, окрім тих, хто першими полізли в бійку. Загиблих його люди не роздягали і нічого зі здобичі не брали, окрім зброї, якої не вистачало, їстівних припасів. У другій битві загинув Крітій, вождь тиранів, який хоробро бився проти Фрасибула. (91)

3. Після його загибелі на допомогу жителям Аттики прийшов спартанський цар Павсаній. (92) За його посередництва Фрасибул і ті, які володіли містом, уклали мир на наступних умовах: ніхто не піддасться вигнанню і конфіскації майна, окрім 30 тиранів і 10 стратегів, вибраних після них і які правили в дусі крайньої жорстокості;управління державою знову перейде до рук народу. А ще Фрасибул славиться тим, що після укладення миру, коли його вплив у державі був надзвичайно високим, він вніс закон про те, щоб ніхто не притягувався до суду і не піддавався покаранню за минулі справи; афіняни назвали цей закон амністією. Фрасибул подбав не тільки про його введення, але і добився того, щоб його дотримувалися. Так, коли деякі з його бувших товаришів по вигнанню хотіли влаштувати різанину тих громадян, з якими відбулося офіційне примирення, Фрасибул заборонив це і наполіг на виконанні даної обіцянки.

4. За ці заслуги народ присудив йому почесний вінок, що був сплетений з двох оливкових гілочок. Ця нагорода, яка показувала не силу, а народну любов, принесла йому велику честь, не пробудивши ні найменшої заздрості. Так, правий був Піттак, (93) якого вважали одним із семи мудреців, коли сказав мітиленцям, які пропонували йому в подарунок багато тисяч югерів: «Прошу вас, не даруйте мені те, чому багато хто з людей позаздрить, і на що ще більше число людей зазіхне. Із цих полів мені потрібна тільки сотня югерів, в якій втілиться і помірність моїх бажань, і ваші добрі наміри». Насправді скромні нагороди виявляються довговічними, а пишні ідуть не на користь. Тому і Фрасибул задовольнився вінком, не шукаючи більшого і не вважаючи, що інші випередили його в почестях. Пройшов деякий час, і, командуючи флотом, він привів кораблі до Кілікії. Караули в його таборі були недостатньо пильними, і при нічній вилазці варварів з міста він був убитий ними у власному наметі. (94)

ПРИМІТКИ:

86)…- про сумісне командування Алківіада і Фрасибула у Пропонтиді (411-408 рр. до н.е.) див. вступну статтю до афінських життєписів V ст. до н.е.

87)… - маються на увазі 30 олігархів, поставлених до влади після капітуляції Афін. Формально вони були вибрані Народним Зібранням, що проходило в липні 404 р. до н.е. (див. Ксенофонт, Грецька історія – на початку аттичного року, тобто невдовзі після 7 липня) в театрі гавані Муніхії за участю Лісандра і під тиском спартанського війська, що стояло в Декелеї. Склад колегії 30 тиранів.

88)…- Філа – фортеця на кордоні Беотії і Аттики. Афінські демократи знайшли спочатку притулок у Фівах, звідціля рушили звільняти вітчизну взимку 404 – 403 р. до н.е. За даними Ксенофонта, у Фрасибула було спочатку 70 прибічників, за свідченням Павсанія – 60 чоловік.

89)…- Актеї – жителі Аттики. Сама назва області походить від слова «акте» - «скалистий берег» (Актика – Аттика).

90)… - про Пірей і Муніхії див. прим. 25 до життєпису Фемістокла. Фрасибул зайняв не гавань Муніхію, але однойменний з неї пагорб, що панував над Нижнім містом. Число повстанців виросло до часу захоплення Пірею до тисячі з гаком.

91)…- Крітій – учень Сократа, талановитий оратор і поет, якого часто згадує Платон. Спочатку був прихильником демократії, В кінці Пелопоннеської війни – натхненником страшного терору 30 олігархів.

92)… - після загибелі Крітія 30 тиранів втекли з Афін до Елевсину. Міська партія (Народне Зібрання з 3 тисяч найбагатших громадян) замінила їх колегією 10 стратегів, що продовжили політику своїх попередників (березень 403 р. до н.е.). На заміну скинутому уряду прийшов на чолі найманців Лісандр. Цар Павсаній, суперник Лісандра і противник його грубої зовнішньої політики, виступив слідом як офіційний представник Спарти, ведучи за собою союзне ополчення, в якому були відсутніми тільки беотійці і корінфяни, що відмовилися воювати проти Афін, Павсаній вступив у таємні перемовини з пірейською і міською партіями, підказавши афінянам які умови миру прийме спартанський уряд. Укладення миру – жовтень 403 р. до н.е.

93)…- Піттак – правитель міста Мітілени на Лесбосі (кінець VII – початок VIст. до н.е.).

94)…- Фрасибул здійснив морський похід в Геллеспонт і Малу Азію, відновлюючи там афінську владу і форос у колишніх членів Афінського морського Союзу. Утримував свою ескадру за рахунок пограбувань приморських мешканців. Загинув весною 389 р. до н.е. не в Кілікії, а в Памфілії на річці Еврімедонті, де його матроси розграбували околиці міста Аспенда.

КОНОН.

1. Афінянин Конон став на суспільну ниву під час Пелопоннеської війни, і його діяльність приносила тоді багато користі. Маючи звання стратега він командував сухопутними арміями, коли був начальником флоту здійснив чимало славних подвигів на морі. За ці подвиги він був удостоєний особливої честі, бо один отримав в управління всі острови. На цьому посту він захопив спартанську Феру. (95) Був він стратегом і в кінці Пелопоннеської війни, коли Лісандр розбив афінське військо на р. Егос. Конон тоді був відсутнім, і це була одна з причин поганого командування. Сам він був воєначальником досвідченим і обережним, і ніхто тоді не сумнівався, що якби він залишався на місці, то афіняни б не отримали такої страшної поразки. (96)

2. Коли справи стали зовсім поганими, і Конон почув про осаду рідного міста, то став він шукати пристанище – не безпечне місце для себе, а таке сховище, звідкіля б можна було надати допомогу співвітчизникам. Нарешті, він відправився до Фарнабаза, сатрапа Іонії і Лідії, який був до того ж зятем і родичем царя. (97) Старанно служачи і піддаючись багатьом небезпекам, він добився того, що увійшов у велику милість до сатрапа. Справа в тому, що лакедемоняни, перемігши афінян, не зберегли союзу, укладеного з Артаксерксом, але послали до Азії Агесилая, щоби він вів там війну.

Підбив їх на це, головним чином Тіссаферн, (98) що був спочатку довіреною особою царя, а потім зрадивши йому, заключив союз зі спартанцями. Проти нього був призначений полководцем Фарнабаз, але насправді військом командував Конон, за порадами якого звершувались всі дії. Неодноразово чинив він перешкоди великому полководцю Агесилаю і часто рушив його задуми. Ні для кого не було таємницею, що, не будь Конона, Агесилай відняв би у царя Азію до самого Тавра. А коли співгромадяни відізвали останнього додому через те, що беотійці і афіняни оголосили спартанцям війну, і тоді Конон не залишив службу при царських полководцях і надав їм усім чимало послуг.

3. Тіссаферн зрадив царю, але про це узнали всі, окрім Артаксеркса. За багато важливих послуг цей чоловік користувався у царя великим впливом навіть після відставки. Недивно, що тому було важко повірити у його зраду, адже він пам’ятав, як з його допомогою здолав свого брата Кіра. Зі звинуваченнями проти Тіссаферна Фарнабаз послав до царя Конона. Коли той прибув, то згідно з перськими звичаями, перш за все з’явився до начальника тисячі Тіфраста, другій особі в державі, і заявив, що хоче говорити з царем – без цього нікого до палацу не пускали. А той йому відповів: «Йди хоч зараз, але подумай, що для тебе краще – викласти діло усно чи письмово. Адже якщо ти станеш перед царем, то тобі прийдеться схилитися перед ним ниць (перси називають такий уклін «земним»). Якщо подібне привітання тобі в тягар, то так само успішно ти можеш добитися бажаного результату, передавши своє прохання через мене». Тоді Конон сказав: «Мені не важко воздати царю будь-яку почесть, але боюсь, що ганьба ляже на мою батьківщину, якщо я уродженець тієї держави, яка звикла повелівати іншими народами, буду слідувати не її, а варварським звичаям». Отже він написав те, що хотів сказати, і передав послання через начальника тисячі.

4. Ознайомившись зі звинуваченнями, цар настільки довірився авторитету Конона, що оголосивши Тіссаферна ворогом, (99) наказав Конону вести війну з лакедемонянами і дозволив йому вибрати воєнного скарбника на свій розсуд. Той відмовився, посилаючись на те, що рішення повинне виходити не від нього, але від самого царя, який, очевидно, краще знає своїх людей, він же зі свого боку пропонує доручити це діло Фарнабазу.

Після цього, щедро обдарований, він був посланий до моря з наказом вимагати воєнні кораблі у кіпріотів, фінікійців і інших приморських держав і готувати флот, щоб з початком весни контролювати його силами море; його помічником, як він і хотів, призначили Фарнабаза. (100) Коли лакедемоняни узнали про це, то взялися за приготування з великою запопадливістю, розуміючи, що тепер їх чекає більш серйозна війна, чим, якби вони мали справу тільки з варваром. Вони бачили, що на чолі царського війська з ними буде битися полководець хоробрий і передбачливий, якого їм не перевершити ні розумом, і силою. Зваживши все це, вони зібрали великий флот і вийшли в море на чолі з Пісандром. Конон атакував їх біля Кніду, дав велику битву і, примусивши противника до втечі, захопив багато кораблів, а ще більше – потопив. Ця перемога дала свободу як Афінам, так і всій Греції, що знаходилась під владою лакедемонян. (101) Конон же з частиною свого флоту прибув на батьківщину, розпорядився про відновлення стін Афін і Пірею, зруйнованих Лісандром, і вручив співгромадянам 50 талантів, взятих у Фарнабаза.

5. Як і всі ми, смертні, в щасті він проявляв менше розсудливості, чим в нещасті. Вважаючи, що його перемога над пелопонесським флотом згладила біди вітчизни, загорівся він звершити більш велику справу, чим було йому по силах Втім, треба сказати, що його старання збільшити могутність не стільки царя, скільки своєї батьківщини, було благочестивим і гідним схвалення. Отже, завоювавши після морської битви біля Кніду великий авторитет і у варварів, і у всіх грецьких держав, він почав таємні клопоти, направлені на те, щоб повернути Афінам Іонію і Етолію. Ця справа велась недостатньо приховано, і ось намісник Сард Тірібаз викликав до себе Конона начебто для того, щоби послати його у важливій справі до царя. (102) Коли той, підкоряючись зову, з’явився, його кинули до темниці і тримали там деякий час. Потім, як сповіщають деякі письменники, його відправили до царя, і там він помер. Навпаки, Дінон, розповідям якого про Персію я вірю більш усього, пише, що Конон втік, (103) і не може тільки сказати – сталося це з відома Тірібаза чи без його участі.

ПРИМІТКИ:

95)…- діяльність Конона в період Пелопонесської війни залишається в тіні. Відомо, що в 413 р. до н.е. він командував ескадрою, що стояла у Навпакті (місто в Етолії, заселене мессенськими емігрантами). В 406 р. до н.е. замінив відстороненого від командування Алківіада – це і є, мабуть, те керівництво над островами, про яке говорить Непот. Невдовзі після цього його ескадра була розбита Каллікратідом і, втративши майже половину суден, знайшла порятунок в гавані Мітілени на Лесбосі. На допомогу їй афіняни спішно спорядили 110 трієр. З’єднавшись з кораблями Конона, цей флот отримав перемогу при Аргінусських островах.

Фера – спартанська колонія на однойменному острові недалеко від Кріту.

96)…- інші історики одноголосно свідчать, що Конон був єдиним афінським стратегом, що вислизнув з побоїща при Ергосі з 8 трієрами.

97)…- Непот неточний. Спочатку Конон відправився до грецького династа Евагора, що правив у місті Саламані на Кіпрі. На початку спартано-перської війни Евагор, бажаючи вислужитись перед персами, рекомендував їм чоловіка, здатного причинити спартанцям велику шкоду. Другом і соратником Конона став Фарнабаз, провінція якого (не Іонія і Лідія, а Фрігія) страждала від нападів Агесилая.

98)…- про Тіссаферна, сатрапа Лідії і Карії, див. прим. 70 до життєпису Алківіада.

99)…- в 395 р. до н.е. після доносу Конона царю, Тіфраст був посланий в Сарди для наведення порядку. Стратив Тіссаферна, відкупив Лідію від нападів Агесилая за 30 талантів, фактично нацькувавши спартанця на Фрігію.

100)…- формально командувачем був Фарнабаз, а не Конон. Афіняни отримали 40 кораблів від Евагора і стільки ж від фінікійців. Після того, як на початку кампанії Конону здався Родос, його ескадрі придали ще 90 трієр.

101)…- битва при Кніді відбулася на початку серпня 394 р. до н.е. – 14 серпня звістка про неї прийшла до Агесілая, що стояв у Беотії. Загинула майже половина ворожого флоту (50 суден), загинув спартанський «адмірал» Пісандр – родич Агесілая. Про катастрофу спартанської гегемонії в Азії і Пропонтиді у зв’язку з перемогою Конона – див. вступну статтю. Спарта утримала тільки Абідос і Сест.

102)…- за свідченням Ксенофонта, Конон очолював в 392 р. до н.е. посольство до Трибаза – наступнику Тіссаферна, що прибуло для обговорення мирних пропозицій Спарти (перший проект Анталідового миру, що не відбувся).

103)…- Ісократ повідомляє, що Конон помер у Евагора на Кіпрі.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Рим, І ст. до н. е.