з рубрики / циклу «МОЄ ДИТИНСТВО - ПАХОЩІ СТЕПІВ»
Дитинства смак – суботній жар печі,
Де бабця короваї випікала,
Пампушки і рум’яні калачі…
А потім борщ у джбані діставала.
Білоголовий я, між подушок,
Що голка неньки уквітчала вміло,
Жував хлібець і не лишав кришок.
Від насолоди у душі десь мліло.
Біг до печі. Дививсь, чи є зола,
Кидав картоплю потайки від мами.
Як зморщилась, вчорнивши мов смола,
Тяг кочергою та й хапав руками.
Здавалося, смачніше на землі,
У Всесвіті нема за це нічого…
Та щезло все у зрілості імлі,
Згубив в літах іскру дитинства свого.
Померкла та. Задув мусон часу,
В печі вогонь… Жую батон я кволо,
П’ю каву… А колись, плекав росу
І мріяв все майнуть за видноколо.