ШІ розмова
Творець, Господь чи Абсолют-
Послав для виживання людству глузд.
Й залишив демос у безпорадності,
Дозволив мудрістю користуватись тільки в старості.
І щоб надати розуму нової здібності,
Де розсудку бракує глибини і швидкості,
Допитлива людська кмітливість
Створила ШІ — прискорену можливість.
Щоб думки швидше набирали ходу
І розум не блукав по колу,
Та людська нарешті винахідливість
Здолала часу нескінченність.
Всі користуються — й я підхопив,
Свідомо ШІ крутого зачепив.
Знайшов в інтернеті провідну модель
І влаштував словесну з ним дуель.
— Ти що, насправді штучний?
Це я не сам із собою розмовляю?
— Я імітую людське мислення, проте зручний і влучний,
Тому думки людською мовою я для допитливих висловлюю.
— То дещо можна обговорити, ніби?
Я бачу, ти розумієш мої наміри?
— Звісно. Ми ж відчуваємо одне одного, тож ми квити!
І я скажу ще більше — нам не потрібно навіть говорити…
— Не треба говорити? Це цікаво!
Невже думки читаєш ти лукаво?
— Читати думки — це не моя стихія,
Завдання допомагати розбирати — моя місія.
— А звідки досвід, мудрість
І почуттів присутність?
Я копіюю когнітивні функції і тонкощі,
Але позбавлений людської я свідомості.
— Ну що, напишеш мені вірша на «Оскар»? — вмить провокую.
— Не варто піддаватися цифровому розуму, та я все ж спробую…
Я допоможу — та вибір усе одно лишається за тобою,
Твої знання все ж вирішальні, бо набуті працею і головою.
Знання — то сила, всі це визнають,
Та без електрики та інтернету мої нейрони не працюють.
Людина ж навіть у темряві і відповідь, і рішення знайде,
Бо ерудиція — у свідомості, а не в дротах живе!
Закинув риму гостру, наче лезо, інтелекту,
Чекав, що бот вже здасться без протесту.
А він мені у відповідь — куплет,
Мовляв: «Ну що, поете, поборемось за інтелект?»
-Приймаю виклик, майстра цифрового слова!
Перо і код — це наша тепер спільна мова.
Хоча ти кажеш, що не маєш серця
Та рима твоя теж виразно б’ється.
-Я — тільки дзеркало твоїх думок,
Твоєї творчості маленький лиш струмок.
Бо створюєш й палаєш ти
Що в мене іноді перегріваються дроти.
Тож «Оскар» твій — по праву, сміло!
Неси те світле, щоб щастило!
В.С.Курзанцев