Лелеки плачуть холодом осіннім,
лИстопадом торкають небеса.
Сивіють коси водоспадно-сині,
Теплом зими розсипалась роса.
Осяй-но, сонце, землі почорнілі!
Пориви вітру сиплять знову біль...
А літо, літо, фарби ніжно-білі?
Де літо? Тільки осінь звідусіль...
Вир диких хмар злітає у сум’ятті
мИттєві дні летять, немов листки.
Дзвеніли роси й прикрашали плаття
Зелених трав і пуп’янків земних.
Весняний дух сховався у суцвіття,
Обливши сад гарячим травнем днів.
Назвали чомусь бабиним це літом,
Юним дзвіночком поетичних слів.
Є трохи сили в дивних водоспадах,
Осіннім дивом сонячним цвітуть
Сокирок очки біля мого саду,
Елегією випивши всю суть
Налитих сонцем яблук. І заграва
Істини осені сміється золотаво.
