ДАЧНИКИ-НЕУДАЧНИКИ
з рубрики / циклу «ПРОЗА»
Микола в селі давно мав славу добувача. Все, що тільки можна було, стягував і стягував додому. А як же інакше! До хати ніхто не принесе, нема чого сидіти і ждати манни небесної! У Миколи ж сім‘я: він з жінкою Ганькою, дочка Свєта, уже й зятя в двір привела. Хата, звичайно, велика, усім місця вистачить. Але ротів додалося! Менший син Сашко, ще підліток, у школу ходить. Зате їсти нарівні з дорослими подавай. Коли не більше…
Ще й роботи в селі нема. Колгоспів не стало! Орендарі хазяйнують на землі. Дають трохи заробити на тракторі, на комбайні… Але то роботи сезонні. А їсти хочеться кожен день! Правда, у Миколи вдома ще голодними не сиділи, гріх сказати! Крутиться він, як муха в окропі! Металобрухт, приміром, збирає в закинутих хуторах та здає заїжджим циганам. Слава Богу, що має воза та двоє славних коней! Кажу ж, не бідує. А все того, що вдача така!
Сусіди он тільки й знають сліпи горілкою заливати! Микола ж дурно не п‘янствує! Тільки коли треба…Як тоді з отими завзятими… Коли ще сторожував телят у літньому таборі. Ходили слухи, що повадились вовки їх загризати! І списували, звісно, на вовків! Тоді ті чужі хлопці й зачастили до Миколи в сторожову будку. Випив з ними Микола раз чи другий… Ніхто про це не знає, табір аж під лісом. Хіба що дачники. Та про них байдуже. А зиск був прямий. Жваві хлопці м‘яском з сторожем ділилися! Сашко, як стемніє, на велосипеді возив додому. Ганя он скільки банок поназакручувала. Корівчину ще одну ні за що, ні про що придбали. Тепер молочка більше здають! Микола дохід носом чує! Сказано, добувач! Чи яке діло провернути з користю для себе, чи просто поцупити, як погано лежить…
А тут таки погано лежало! Ще й як погано! Сказано – дачники-неудачники. Сашко ще з осені назнав те місце. Казав, що лазив у хату з хлопцями по алюміній. На куриво ж треба, чи на дискотеку! Хай вчиться сам добувати. Тоді казав малий, що розбили шибку в дачника. Позабирали в хаті алюмінієві каструлі, миски, ложки. Що надибали, те й брали. А ще Сашко приніс додому мішок цибулі. Цибуля – як сонце. У Миколи цього року не вродила. А ці, бач, якось виростили. Тільки вберегти не змогли. Це також уміти треба! Цілу зиму їв Микола ту цибулю з сім‘єю! Сашко і повідав батькові, що в дачників ще є чим поживитися!
До такої важливої справи Миколине сімейство підготувалося заздалегідь. Адже тут нахрапом не можна! Хати дачників у хутірку за два кілометри від села. Притулилися під самим лісом. А ця взагалі… Як заїхати з нижньої дороги, то з одного боку ліс, а з другого – заплава Тясмина й торф’яне болото. Нікому нічого не видно, хоч святих винось (і не тільки святих).. Знає Микола тих дачників. Не раз говорив з ними, як сторожував у таборі.
– Ви не боїтеся, що вас обкрадуть? – запитав якось.
– Та кому той старий мотлох потрібен! – здивувався дачник.
Дивак!!! Людям усе потрібно в господі! Ще вчора після обіду повикопували молоденькі щепи в садку, кущі смородини й порічок. Зараз же рання весна, саме садити! Штук п‘ятнадцять деревець нарахував Микола: яблуні, груші, сливи, черешня, горіх… Насадять собі ще… Дачники – терплячий народ! А в Миколи тепер буде більший садок коло хати!
І Сашка ще звечора послав Микола перепиляти дужку замка. Бо вікно вікном, а великі речі треба у двері виносити! І двері льоху дачник укріпляв дарма! Відер тридцять посадкової одна в одну в ящичках складена! Зручно на машину грузити, щоб ключки не ламалися!. А велику заставив Свєтку у мішки набирати! Добре, що багато мішків набрали! А то морква, буряки… Навіть чорної редьки двоє відер! Згодиться вдома все! Зазирнув Микола і в сарай: акуратну тачечку на одне колесо викотив, борінку зняв з стіни… Коса, сапи, лопати, сокира, молоток, цвяхи…
– Носи, Сашко, скоренько на машину! Та не розкидай там, акуратно став. Бо ще ж вузлики з хатнім гармидером треба десь розмістити! Та швидше! Вдома ще скотина не годована! Возитесь тут! – Микола видовбав залізну плиту, нащось кинув у чорну пащу топки кухлика і пішов у хату підганяти жінок.
Тут робота кипіла повним ходом! Вся підлого була заставлена нехитрим скарбом, наготованим на винос: миски для варення ( думали, дурні, на природі варити), відро для води, два стареньких ополоники, макітерка, декілька чашок… Ганя зв‘язала в вузли занавіски, постіль з ліжок, килимки, доріжки, навіть старенькі скатерки з столів. Дома вже розбереться, що згодиться, а що викинути! Нащо ото дачники натягували стільки всього?!! Думали тут жити, чи що? Все одно колись хтось би вкрав!!! Хата ж під лісом! Вони ж аж з Черкас приїжджають на своїй старенькій “копєйочці”. І то тільки в вихідні! А цілий тиждень нікого тут нема. Тому то Микола і ходив спокійно та тягав з сім‘єю на вантажну машину, що стояла за ворітьми. Забрали навіть відро від криниці, відчепивши разом з мотузкою (буде чим теля припинати).
Гримнувши на жінку, щоб швидше вправлялася, Микола почав носити вузли на машину. Подумалось, що треба завтра зробити ще одну ходку, бо стільці, столи, газовий балон і ще деякі речі на машину не влізуть. Добре, що зять машину ставить у дворі! Але хоч там як, але ці п‘ять кухвайок треба забрати цього разу…Раптом від “житейських” думок добувача щось ніби відвернуло… Погляд зупинився в кутку, де над столом висіли дві почорнілі іконки з Матір Божою і з Христом.
Микола стояв у задумі з здоровим вузликом на плечах, і в очах його було помітне якесь вагання. Бог дивився з образа строго і водночас з надією: грішнику мій любий, може ти покаявся, може згадав заповідь Христову “не укради”?
Скинувши вузлик на підлогу, Микола поволі підставив стільця, виліз на стіл і смикнув вишитого рушника над образами. Насупившись, буркнув до жінки:
– Я думав, може згодиться в кошик вистелити, коли будемо паску святити. А воно старе та благеньке… Хіба можна такі ганчірки над образами чіпляти?! Одне слово – дачники-неудачники!..
Микола спересердя плюнув і швиргнув рушника на підлогу. Зіскочив і ще спересердя підгилив черевиком під стіну. Коли ніс останнього вузлика, майже машинально взяв у другу руку старі кирзові чоботи на веранді. Аякже! В господарстві все згодиться! Як сам не крутитимешся, додому ніхто не принесе! А ці?... Чорт їх бери! Хіба це люди? Це ж дачники! Дачники-неудачники…
