осіння дорога
Їду осінньою дорогою… По обидва боки дерева полинули кронами у сонце і вражають дивовижними кольорами, аж очі болять дивитися на різномаїття відтінків. У хуртовині падолистя печальні пелюстки обриваються від вітру та летять у небуття. Машина попереду мене на швидкості піднімає відірване листя, підкидає, і воно, кружляючи, в останньому зворушливому танку, падає і падає мені на скло, а потім під мої колеса. Душа листків, що ще тримають шматочок літа, довго пручається, шукає миті ще раз ожити, та швидкоплинний час невблаганний, прийшла пора, так слід, так потрібно….
Таке і життя людське, тільки відірвешся від коріння, так і не втримаєшся у останньому божевільному польоті…
