Відочок до матері… Адреса: небо
…Мамо! Тобі також згори видно, як крапає віск із свічки у Соборі дрібно-дрібно? Мов сльози. Сльози! А скільки їх було того останнього дня – листопадевого? Третього листопада. Їх ніхто не міряв…
Ти, напевно, така красива! Твоє розкішне, кольору пшениці, волосся, було на заздрість всім панянкам міста. Твої очі випромінювали неземну доброту та рідкісну харизму. Твій довершений стиль так окреслював Твою неповторність жіночу. Твої витончені молоді руки голубили кучеряву голівоньку маленького сина – про все це говорить мені лише сімейна світлина… На ній – Ти завжди молода! Чаруюче красива!
Тебе не торкнулися зморшки часу – небесам захотілося Твоєї молодої довершеності, Твоєї душевної чистоти, неоскверненої наріканнями. Небеса так люблять молодих ангелів, які побували недовго у відрядженні тут, на Землі. Ти певне була одною з них…
Людська мова стає скупою і бідною, коли йдеться про почуття. Їх стає замало для вервиці вдячності. Мамо! Дякую за сина! У нього зараз, як і в Тебе колись, кольору неба очі, делікатне серце, повне безмежної доброти. Ти ж бачиш, правда?!
У молитві складаються руки і вкотре з Тобою бесідую. Мені бракує такої подруги, як Ти! Я вірю, що ми таки зустрінемось. Колись.
Жаль, що догорає свічка за Твій упокій, а не за здравіє. Жаль, що при житті на гірке запитання «Чому пішла такою молодою?» вже не знайти отвіту.
Тобі там в раю, певно краще, мамо?!! Чому так скоро закінчилось Твоє відрядження? Хіба починала розквітати молодість…
