01.12.2011 23:17

-

367

5 | 5

 © Оля Стасюк

Потяг

Квінтет

Порушив ритм, чи то підтримав час, 

Ударив в гонг холодного світання 

Маленький потяг. Дикий дзвін образ 

Перемолов вокзалами востаннє. 

Пробач за все, що болем було в нас. 

Так холодно і сумно на пероні, 

Вологий дзвін волошок відгомів 

За вікнами. І тимчасовим домом  

Знов стали ці похмурі ритми слів. 

Чому ти не відкриєшся нікому? 

І річка, вперше білим льодом скута, 

Блищить в твоїх очах, немов у сні. 

У кожної розлуки є спокута. 

Ти не ховався у моїй весні. 

А я у очі не вливала руту. 

Холодний стукіт перейшов у дзвін. 

Чому не подивився ти востаннє 

Услід мені? Хоч серце із колін 

На мить устало б. Що ж, моє світання 

Розвіяв потяг. Сипав стукіт він 

На вмерле в твоїм погляді кохання. 

Лиш один погляд, один дотик рук! 

Та ні. Розбилось серце раптом в болі, 

І очі твої стріли ніжних мук 

Сипнули, наче зернята у полі... 

Який жорстокий блиск людських розлук! 

Ударив болем слізної образи 

Твій погляд; дивно в розум відгомів.... 

Зливались в ніжні найрідніші фрази 

Востаннє блиски сонця твоїх слів. 

Розверз уста закоханого часу 

Наш потяг......... 

Прощавай........ 

Ти не зумів......