Фрагменти одного робочого дня.
Мініатюра
Стою за прилавком. Підходить жінка.
- Дай мені оте…
Мовчки чекаю.
- Ну оте, забула, як називається… Це ж я в тебе брала?
Лице наче знайоме, тому про всяк випадок киваю.
- Мабуть, а що саме?
Дивиться явно на сервелат.
- Ану дай мені ліверку по 38…
Ліверна лежить з іншого кутка , і по 12, тому "не ведуся на провокації" і слідую за поглядом. Беру сервелат
- Оце?
- Да. Ой, це сервелат? Ну, давай.
Важу.
- 22 гривні
- І дві палички ліверки.
Важу й це.
- 12 гривень. Ще щось братимете?
- Ні. Скільки з мене?
- 34 гривні.
- Та ти що!
- 22 і 12. разом – 34.
- Та що ти!
В голосі глибоке обурення.
На лиці – мука і явна робота думки, як на картині « Усний рахунок ». Мовчки даю чек. Дві хвилини спостережень за титанічними зусиллями мозку, в повному обсязі відображеними мімікою, - і я таки отримую гроші!.
На обмовки вже навчилася не звертати увагу, - це з усіма буває. «М`ясло» просять регулярно. Але коли замість "рису кримського" запитали «крису римського», ледве не засміялася, та виду не подала. Головне, покупець навіть не помітив, що "зморозив".
- Дайте півкіло масла!
Ріжу, важу, озвучую результат: 495 грамів.
Глибоко зітхає, приречено так:
- Та ну хай уже буде!...
Ну не ювелір я! Що поробиш?!!!
Ходить у нас одна жінка, з рук «хімфармовські» таблетки продає. І купують! . Так от, іде, й звичний монолог начитує:
- Доларен , анальгін, цитрамон, ой, цитрамону нема, аскофен….
І це все одним тоном….
Не знаю, як кому, а мені смішно.
А взагалі, весела в мене робота! Це реальні події лише одного робочого дня. Ті, що найбільше запам`яталися.
Насправді їх значно більше, смішних і не дуже... Та хіба згадаєш?
Лубни, 20.12.11
