Одного разу
Наче щаблі вибиваю слова і з рим,
Але, натомість, зводжу нові паркани.
Хай вона буде мною з тобою-ним,
Хай хоч вони будуть нарешті нами.
Хай вони зводять в горах маленький дім,
Грають для нас мотиви пісень забутих,
Дай ми позаздримо, мить хоч позаздрим їм,
Що вони спромоглися, шаленці, бути.
Жити під дахом неба, пити дощі,
З квітів і трав сплітати розкішне ложе,
Хай вони будуть щасливими уночі,
І розділяють в обіймах світанок кожен.
Хай мені й далі слова викидати з рим,
Хай тобі далі писати й стирати зразу, -
Тільки б вона жила із тобою-ним,
Й стала, ймовірно, мною одного разу...
