12.01.2012 19:09
-
263
    
  5 | 5  
 © Тетяна Белімова

Весняна фотокартка

Зі студентської теки

- Привіт! Як я скучив за твоїм темним волоссям! 

- Але ж зараз навкруги – темна земля, темні дерева на ній. Інших кольорів ще немає в природі – вони ще просто не з’явились. 

- Привіт! Як я скучила за твоїми синіми очима! 

- Але ж навкруги, скільки сягає око, над темрявою землі, - синє бездонне небо. Будинки твого міста вросли в цю синь, майдани твого міста застелили цю землю. 

Це мій давній, щирий приятель – весняний вітерець, нетривкий, як перший сніг. А це я. Ми зустрілись у перший день весни. Один легкий подих вітру, і моє волосся заятрило, залоскотіло в повітрі, почало лащитись до його теплих рухів. Ні, так нікуди не годиться! Із вітрини до мене випливло моє відображення з непокірними, буйними пасмами. 

- Гей! Припиніть негайно! Що це ви влаштували? На кого я схожа!, - кидаю я вітрові, докірливо вгамовуючи волосся. 

- А ти не дивися, як не хочеш! От зараз візьму і зроблю тебе невидимою! 

Невидима й вільна! Звісно, я – не Маргарита. Але ось повз мене йдуть люди, чують мої кроки, але мене не бачать. Здивовано обертають голови. Наполохано каркає ворона. Кроки незадоволено вистукують навздогін мені: «Стук-Стук. Ти не можеш без нас. Стук-Стук. Доки ти ходиш, ми завжди будемо з тобою. Стук-Стук. Адже ти не вмієш літати!?». 

От дурні кроки! Сьогодні я можу все. Вітер підштовхує мене, і я пірнаю у небо, а попереду летить мій сміх. Він вдаряється об дах будинку і розсипається фонтаном маленьких гострих бризок. Ворона злякано злітає з дерева. Десь унизу, на покинутій мною вулиці, розпачливо волають мої Кроки: «Вернись! Або забери нас із собою! Ми не можемо існувати без тебе!». 

- Це – я, а це – весняний вітер. Це – мої кроки, які здивували перехожих. А це – мій сміх і налякана ним ворона, - показую я своєму мудрому котові одну весняну фотокартку. Він дивиться на мене розумно і докірливо. «Виховані панни так не поводяться!», - читаю я в його очах. Кіт мружиться і відвертається до вікна, зачудовано вдивляючись у весняний пейзаж. Може, йому хочеться пірнути в синє небо, але він ніколи цього не зробить, тому що чемні коти не літають. 



Київ, 1996-1997

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.05.2018 19:52  Надія Крайнюк => © 

Чудова замальовка! Весною про що тільки не напишеш! Дякую, пані Тетяно!

 25.09.2017 08:40  Наталія Старченко => © 

Цей твір весело й приємно читати) таке відчуття, ніби він про мене)))

 12.04.2017 19:51  Душа => © 

Романтична та чуттєва замальовка! Наповнена життєвою енергією!!!

 20.03.2016 07:58  Ольга Шнуренко => © 

Дуже цікава весняна феєрія! Романтично, лірично, поетично!

 12.01.2012 21:31  © ... => Сашко Новік 

Дякую.

 12.01.2012 21:31  © ... => Каранда Галина 

Та з ліриків під тиском життєвих обставин дуже швидко стають циніки. Я ж кажу, на світ уже не подивишся 19-річними очима...

 12.01.2012 20:31  Сашко Новік 

бомба. весна.

 12.01.2012 19:19  Каранда Галина => © 

дійсно, лірика! я ж кажу - поет!:)