Де щастя водиться
з рубрики / циклу «Громадянська позиція»
Багато хто з моїх знайомих
Прибився західних земель.
Шпаркі, як кажуть, на підйомі
До кращих подались осель.
Були між ними патріоти.
Сказати-б, жадібні? Так ні.
Квартири мали і роботу,
Людей впливових між рідні.
Шуміли: "Ми міцного роду
І щиро віддані йому".
А тільки трапилась нагода,
Розвіялись по одному.
І я у Західну віконце
З гуцулом-тестем прорубав.
Хоч наше і не гірше сонце,
Гайнув, бо привід таки мав.
З чужих столів поїсть-попити,
Відчути радощів земних,
Побачити, щоб зрозуміти:
Ну чим намащено у них?
А ще довідатись кортіло,
Куди так щільно тисне люд?
Чому ніяка владна сили
Не в силі втримати їх тут?
На чужину погнути спину
Не раз щороку виїжджав,
З Німеччини на Україну
Хрусткі банкноти виряджав.
І все-одно не міг збагнути
Любов слов`ян до чужини:
Не встигли Грінвіч перетнути,
Американці вже вони.
Ніхто там нас не виглядає,
Грошей "за так" не роздає.
І в них буденність набридає,
І там рутина дістає.
Хоч, правда, побут там зручніший
І підлататись можна враз,
Так їдуть же не найбідніші,
А найкмітливіші від нас.
Не стану до уваги брати
Високий сервіс по містах.
За зручність треба там бабрати
Не менш, ніж у своїх краях.
Там люди не такі сердечні,
Сухі та стримані, аж сміх.
На око вишукані, гречні,
Насправді, байдужі до всіх.
Тиняєшся між них, як привид,
Без центів не наллють води,
Тому заможність - ще не привід
Для переселення туди.
Можливо, жити я не вмію?
Втрачаю вигоду свою?
Я Україною хворію,
А інше - людям віддаю.
Донецьк, 20 серпня 2007 року
