26.02.2012 11:35
© Субота Олександр
з рубрики / циклу «В ритмі життя»
Перед ким село ти завинило,
Чому конають над тобою суд?
Та хай би ще чорти носили
Чинів, котрі вірьовки з тебе в’ють.
За що тебе всі розпинають,
І знов руйнують божий храм?
Давно вже ангели співають,
Ще не зажив останній шрам.
Весна в стражданні заніміла,
І не щебечуть солов’ї,
Бо твої діти відлітають,
Щоб не вертатись до землі.
Летять не в вирій, а у рабство,
Котре вилискує живцем.
У братстві заздрости й нахабства,
Його ковтнеш, ото і все…
А хата батьківська пустіє.
Пішла старенька під укіс.
Душі нема, ніщо не гріє.
Усе пішло на перекіс.
Жирують в волю партократи,
Глумляться з труджених долонь,
Будують втішні собі хати,
І зводять славу із колон…
Бо їм васали потакають,
Щоб втішить свій паскудний рот,
А ми спини не розгинаєм,
Бо не народ ми, не народ…
