Згубні мрії
(Тетяні Чорновіл)
У садочку літнім, міражем лапатим,
Розкуйовдив пасма Хмелик молодий.
По землі стелився вужиком патлатим:
Нишпорив опору – стовбурець чужий.
З паростка він марив доторкнутись неба,
Повплітати руки в сонця промінці…
В кожному листочку тенькала потреба,
Танцювали в вітрі ніжні повзунці.
У тіні розгледів чародійку Сальву,
Та, повороживши мовила: – Дивись!
Бачиш, біля тину полум’яну Мальву?!
Завоюй дівчину і спурхнеш у вись!
Визирнув з бур’яну мрійник смарагдовий,
Задрижало серце… На блакитнім тлі,
Стовбурець хитався шовково-медовий,
А на нім зоріли квіточки малі…
В пристраснім пориві, дотягнувсь красуні,
Обхопив подолу плахти росяні,
Зазирнув у вічі безнадійно юні
Зашептав: – Серденько, люба ти мені!!!
Стрепенулась діва, плеснула в поклоні
Фризову наївність оченят своїх,
Необачно Хмелю простягла долоні –
Той, без зволікання вп’яв вусища в їх.
Далі, безсоромно ввився в ніжне лоно,
Знісся до верхівки обірвавши цвіт,
І від насолоди розпишався гронно,
Простягнув перстенці у жаданий світ.
І… не дотягнувся! Не здійснились мари!
В затінку Хмелевім згасла ліпота…
Осінь розігнала листопадом чари,
Та сплелись навічно гріх і чистота.