Коли...
Коли залишаєшся зовсім один,
Коли душу охоплює тьма,
Коли стоїть порожнеча в очах,
Коли в серці вирує біль,
Коли навколо не залишається нікого близького,
Коли люди посміхаються, мов порцелянові ляльки,
Коли за усмішками ховається іскра неправди, іскра зради,
Коли тебе обіймають, встромляючи ножа тобі в спину.
Тихо. Непомітно. По-дружньому.
Тоді...тоді ти розгублений. Ти розумієш, що вичерпав свої сили, ти потребуєш зцілення.
Прірва.Ти летиш сам. Нікого немає поруч, ніхто не намагається тебе зловити, ніхто не боїться тебе втратити. Ось і приземлення. Ти долетів...і розбився. Неочікуване закінчення. Правда ж?
І запитуєш себе: "А де ж ті всі, що обіцяли бути з тобою завжди?! Де вони? Друзі, кохані, близькі... Їх немає". А так, я й забула, у них свої справи, свої турботи, свої проблеми, своє життя.
А пам`ятаєш? Пам`ятаєш як вони говорили: "Я завжди буду поруч. Я не покину тебе. Ти завжди можеш покластися на мене."?
Забудь ці слова. Це все казка, яку придумали для тебе, придумали вони - ті, кому ти подарував найдорожче - почуття.
Забудь ті всі порожні обіцянки. Озирнись! В цьому світі люди тільки брешуть одне одному та міняють маски! Розумієш..міняють маски...!
Прірва. Ступаєш. Летиш. Падаєш. Розбиваєшся. А вони... Їм байдуже. У них своє життя.
