Жахіття
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Мені приснився сон, що я - не я,
Що ти - не ти, немовби ти існуєш.
Мені приснився сон, що мить - життя,
І ти мене вже зовсім не почуєш.
Мені приснився сад - чарівний сад,
Який мінився й пінився, як море....
Мені приснився дивний зорепад,
В долонях - мрії, на волоссі - зорі.
Даремно все. Пройшов байдужий сон.
Тебе нема, мене нема - допоки?
Напевне, доки сонце чорних крон
Не доторкнеться і не ввіллє соки.
Мені приснився цей ноктюрн із зір,
Який чомусь здававсь мені жахіттям.
В моїй уяві ще не було гір,
В яких жило жорстоке лихоліття.
Та я б пережила усі шляхи,
Перепинила б все, що в сні витало,
Усе б тобі зробила, все, якби...
Якби тебе крізь сон тоді впізнала.
