23.03.2012 20:56

-

193

5 | 6

 © Оля Стасюк

Жахіття

з рубрики / циклу «Послання до коханого»

Мені приснився сон, що я - не я, 

Що ти - не ти, немовби ти існуєш. 

Мені приснився сон, що мить - життя, 

І ти мене вже зовсім не почуєш. 

Мені приснився сад - чарівний сад, 

Який мінився й пінився, як море.... 

Мені приснився дивний зорепад, 

В долонях - мрії, на волоссі - зорі. 

Даремно все. Пройшов байдужий сон. 

Тебе нема, мене нема - допоки? 

Напевне, доки сонце чорних крон 

Не доторкнеться і не ввіллє соки. 

Мені приснився цей ноктюрн із зір, 

Який чомусь здававсь мені жахіттям. 

В моїй уяві ще не було гір, 

В яких жило жорстоке лихоліття. 

Та я б пережила усі шляхи, 

Перепинила б все, що в сні витало, 

Усе б тобі зробила, все, якби... 

Якби тебе крізь сон тоді впізнала.