Мандри
Вдихаючи ультрамаринову ранковість,
Повільно я робила кожен крок.
Туманність… Для цих місць – не випадковість.
Не бачу вохри та лимонності зірок.
І ліхтарі, немовби ніжно акварельні,
Відсвічують легкий пастельний пил,
Що не сягаючи рельєфів скельних,
Загас вже через декілька хвилин.
Тоді бузковим дещо стало небо,
Але ще не розсіявся туман.
Вважаючи, що справді це так треба,
Він помандрує десь на Новоплан.
Мости полишить і відкриє скелі,
Залишить брами, замок вдалині.
Торкнувся він вікна в моїй оселі –
Та милуватися немає як мені.
К-П, 22.10.2009
