Барикади
з рубрики / циклу «Рідна земля»
Я пішла на барикади.
До побачення, сади.
Вишне, в вирі зорепаду
Ти вночі мене не жди.
Зацвіти, черешне мила,
Цвітом зоряним, ясним.
Я ж з кілка тебе зростила
Разом з сонцем золотим.
Ніжні яблуньки – сестрички,
Не чекайте на зорі.
Он які з вас, тихих дичок,
Вийшли яблука ясні.
Грушо, дотягнись до неба,
Хоч ти нині – лиш як я.
Тобі сонця більше треба,
Ніж отримує земля.
Мальви-діви, в насінині
Спіть завжди аж до весни.
Не губи плодів, шипшино,
В час осінньої краси.
Піднімайте стебла, трави,
Від сирих, важких ґрунтів.
В пелюстки ховай заграву,
Милий соняшнику, з снів.
Доки попрощалась з садом,
Галас, гомін, шум ущух –
Розтягли всі барикади
На важкий металобрухт.
Що ж, чекатиму крізь зливу
У коханому садку,
Доки ще нові пориви
Підіймуть у боротьбу.
