Про красу
Краса! Ти Бог чи сатана?
Та ти одна, лиш ти одна
Нас возвеличуєш, вбиваєш,
Ти радість й смуток навіваєш.
Краса – гармонія і жах.
З людей ти робиш бідолах.
Ти долі рок і дарунок долі,
Людей ти позбавляєш волі.
Даєш життя і забираєш,
І в серце ти ножем штрикаєш.
Тебе дали нам небеса.
Ти справді твориш чудеса.
Дуелі ти собі створила,
І багатьох собою вбила,
У багатьох забрала душу,
Страждати через тебе мушуть.
Живеш ти в кожному, я знаю,
Та лиш одні тебе плекають,
Удосконалюють, кохають,
А інші підло убивають.
Та де ж тебе, красо, шукати?
Тебе кохати чи вбивати?
А може за гріхи ти кара?
Чи просто швидкоплинна мара?
Та ж ні! Краса – це дар від Бога.
Краса – до раю нам дорога.
І є вона у кожнім з нас,
Та, щоб знайти її, май час.
