13.04.2012 20:58
278 views
Rating 5 | 1 users
 © Соломія Вишня

Вічна тема

Я ніколи не відчувала 

Таких почуттів. 

Я навряд чи цього хотіла 

Та і ти навряд чи хотів. 

Ми зустрілися випадково. 

Може це востаннє було. 

Знаєш, кожне твоє слово –  

Кришталеве джерело. 

Говорив ти щиро і тихо, 

Кожним звуком мене огортав. 

Відчувала я як ти дихав –  

Найнебесніша із вистав. 

А які в тебе очі, о, Боже, 

Океани й льодовики! 

Лиш на них молитися можуть 

Всі світові жінки! 

І своє крихколамке серце 

Лиш тобі б я віддала, 

Та мабуть для такого щастя 

Моє серце – плата мала. 

Я давно уже не любила, 

Все освідчувались мені. 

Я душею не кривила, 

Їх кохання палила в огні. 

Я вважала, найбільша кривда –  

Дати шанс, де немає його. 

Але зараз боюся дізнатись,  

Що в середині серця твого. 

А якщо щодо мене там пустка? 

Прірва, яма, гігантське ніщо? 

Я лиш думаю і вже хруска 

Моє серце і плаче дощем… 

А якщо все досягне фіналу 

Ще до команди: «мотор!»? 

І якщо не для мене співає 

Твого серця янгольський хор? 

А, проте, якщо ти байдужий, 

З серця викорчую любов

Затягну його закріпко вужем, 

Щоб не капало кров’ю знов. 

Незнання, все ж, найбільша кривда. 

Купка марних страждань і надій! 

Та як хочеться, щоб збулася, 

Хоч частина про тебе мрій! 




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.04.2012 02:01  © ... 

дякую! не чекала взагалі коментарів, а тим більше таких :) 

 13.04.2012 22:44  Сон Блакитного Сонця 

чудово 

Публікації автора Соломія Вишня

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо