Солдатська могила

з рубрики / циклу «Патріотичні»

Запала могила, похилився хрест,

Стоїть серед поля, немовби той перст.

Лиш бита дорога до нього звертає,

- Де він тут взявся? - все молодь питає.

Хто квітку поставить, хто зірве билину,

Не минають люди у полі могилу.

Та одного дня старенька з’явилась бабуся,

- Зустрічай, синочку любий, я твоя матуся.

Впала бідна на коліна землю пригортає,

Гірко плаче, а те горе по полю блукає.

- Любий синочку, соколе, скільки літ шукала,

Скільки ночей тих безсонних на тебе чекала.

То приснишся в сповиточку тебе пригортаю,

То до школи, то в солдати тебе проводжаю.

А прокинусь, то лиш сон бачу,

Так в подушку я до ранку гірко-гірко плачу.

Одинока осталася, немовби билина,

Нема роду ти загинув, а я сиротина.

Довго правди добивалась, скрізь листи писала,

Хоч знайти твою могилу надію плекала.

Є на світі добрі люди дякувати, Богу,

Все для мене розказали, зібрали в дорогу.

Прийшла старість не питає чи сама я в хаті,

Треба ладу кругом дати, дрова нарубати.

Візьму грудочку землі відвезу з собою,

На тім світі, сину любий, зустрінусь з тобою.

Треба їхати до дому дорога далека,

А до тебе я летіла, мовби та лелека.

Посаджу дома дубочка буду поливати,

Мов з тобою, з тим дубочком буду розмовляти.

Прощай сину, прощай любий, кохана дитина,

Твоя ненька залишилась на вік сиротина.