12.05.2012 09:15
© Антоніна Грицаюк
Сум
з рубрики / циклу «Матусі»
17 років тому пішла з життя моя рідна ненька - Юрчук Юстина Степанівна.
Сумуємо, любимо, пам`ятаємо.
Біжить річка за лугами,
Сповита вся осокою,
Нема вже на світі мами,
Сум не дасть покою.
Серце рветься на частини,
Душа болить, ридає,
Як-то важко для дитини,
Як мами немає.
Хоч уже і свої діти,
В очах підростають,
Смутком спогади сповиті,
Душу навпіл крають.
То присниться серед ночі,
Жива та здорова,
З радістю відкрию очі,
Не промовлю й слова.
Лише сльози покотяться,
На подушку з очей,
Серце з жалю стрепенеться,
Швидше б настав день.
Там в турботах призабуду,
Про те страшне горе,
Не на довго знов згадаю,
Доле ж моя доле.
Мамо моя, ріднесенька,
Люба моя, нене,
Пташко моя, сизесенька,
Як важко для мене.
Не минає біль з роками,
Все ятрить серденько,
Чому немає моєї мами,
Де ви, моя ненько?
Де шукати в яких краях,
Звідкіль вас чекати,
Зустрічаємось лиш в снах,
Біль не вгамувати.