Мамине горе

з рубрики / циклу «Про долю»

Чому замовкла, пташко сизенька?

Чому змарніла так рано ненька?

Зима блукає у її косах,

Все лице неньки в гірких сльозах.

На цвинтар стежку вона стоптала,

Ох гірка доля її спіткала,

Забрали сина в неї у солдати,

Не довго неньці прийшлось чекати.

Чому зрадлива така ти доле?

Навіщо горе це тяжке горе?

Привезли в хату їй домовину,

Ой, сину, сину, рідненький сину.

Навіщо неньку одну лишив?

Життю радів ти, життя любив,

Любив садок свій біля хати,

Нехай же будуть ті дні прокляті!

В чужу країну його забрали,

У мами згоди не запитали.

Ридає ненька світ проклинає,

«Навіщо люди?» - вона питає.

З роками кажуть біль ущухає,

Ой ні, не правда, мама це знає.

Все життя біль цей у серці носить,

Вічний спочинок у Бога просить.

У горі жити вона стомилась,

Як верба плакуча вся похилилась,

На душі камінь, на серці рана,

Дитинко рідна, моя кохана.