Вічність
лірика
Вплітаючи лілею білу в коси
Ступа тихенько по траві
Блукаючи посеред ночі
Ходила вічність по Землі
Чарівна ніжна і струнка
І чорні коси аж до долу
Вона як марево тривка
Краса жагуча аж до болю
Чорнючі очі й біль застигла
І білі лілії в косах
Вона ходила і молила
Щоб потонути у віках
Та молитва глухо луною
Заблукавши десь у траві
Повертала і била до болю
По кривавому серці її
І зриваючись стогін грозою
Котиться стрімко у ніч
Плаче хмарка гіркою сльозою
І плаче з нею Вічність
Вплітаючи лілею білу в коси
Ступа тихенько по траві
Блукаючи посеред ночі
Ходила вічність по Землі.
