В Анатолія біда випали всі зуби,
Сидить журиться бідняка, що це далі буде.
Каже баба: - не журися, біда не велика,
Аби нам Бог не послав більшого ще лиха.
Вставиш челюсті вставні будеш хіпувати,
- Досить бабо твоїх жартів, досить кепкувати.
Навів в роті ладу, всі зуби рівненькі,
Посідали на порозі, обоє раденькі.
- Йдемо діду вже до хати, вечеря скипіла,
Я для тебе все смачненьке сьогодні зварила.
Як поїли пішла баба вже лягати спати,
А дід сів собі газету трохи почитати.
Щось не спалось нові зуби довго роздивлявся,
Лиш під ранок вже зморився, пішов спати вклався.
А коли відкрив він очі, щось погане снилось,
Де це челюсть він поклав? - в голові крутилось.
Туди-сюди покрутився, вискочив із хати,
Баба вибігла за ним давай вдвох шукати.
Йшли по дідових слідах, усе обшукали,
Що робити далі їм голову ламали.
- Може діду проковтнув ти ті кляті зуби?
А як заворот кишок через челюсті ті буде?
Іди діду у лікарню, іди не барися,
Що у тебе там у шлунку швидко розберися.
Як прийшов дід у лікарню, розказав про лихо,
Лікар кліпає очима, тоді каже тихо.
Будемо світити, ми вашого шлунка,
Отака у голові є у мене думка.
Сам моргає медсестрі, душиться від сміху,
- Не хвилюйтесь, якось ми зарадимо лиху.
Просвітили - не знайшли, лікар все сміється,
- Треба нову челюсть діду, мені так здається.
Телевізора частіше вам треба дивитись,
Тоді може перестанете даремно журитись.
Там «корегу» рекламують - дуже славна штука,
Хвилюватися не будете йде вперед наука!
.gif "{#}")
