Вип`ю каву свою
Вип`ю каву свою, мрій удосталь стає,
Тільки чомусь вони не збуваються зовсім.
Бо зима не пускає до мене твоє,
І немає весни, бо надворі вже осінь.
І стираються в серці відбитки від снів,
Де ми разом с тобою були ще весною.
А тепер на дворі вже кружляв білий сніг,
Він кохання прекрасне розділить на двоє.
Королева моя, але ти снігова,
Тільки чому про тебе сьогодні я мрію.
Ніжним холодом з неба упали слова,
У кохання твоє знов зимове повірю.
Мабуть це було так, коли ти повесні
У краплинах тепло знов даруєш мені.
