Хвилинами, годинами, місяцями...

Говори зі мною... Хвилинами, годинами, місяцями... Вислухаю, допоможу, а потім... перехворію. Перехворію, як і попереднього разу. Таке зі мною трапляється, коли протянута долею ниточка довіри обривається, і починаєш бачити всі недоліки і чорні плями.

Саме тоді я зрозумію, що ти не такий вже красивий, мужній, терплячий. Що, насправді, в твоєму вимірі так мало місця для дива і так багато для здорового глузду.

Ти виявишся занадто солодким, а мені не вистачатиме солі.

В свою чергу, ти вже не зможеш, як раніше, вислуховувати та витирати мої сльози, терпіти хвилини моєї невичерпної дурості.

Ти усвідомиш, що я не такий вже манускрипт, який можна тлумачити все життя... Що не така вже я добра й покірна.

Ти не кинеш палити,

                           а я не навчусь грати в шахи.

Ти питимеш міцну каву,

                           а я - зелений чай.

І врешті-решт Я задумаюсь над тим, навіщо мені такі нікчемні та жалюгідні "ти". ..

А ТИ викинеш всі мої фотографії, видалиш мене з "контакту" і для повного щастя не вітатимешся при зустрічі.

МИ почнемо сваритись не для того, щоб помиритись, а для того, щоб ПРОСТО посваритись.

Та для цього ще потрібен час та металеві ножиці, що переріжуть між нами ту ниточку довіри.

А поки що...

              говори зі мною...

                                     Хвилинами, годинами, місяцями...