Ковалик Валентина Стояла тихо. Мерзли пальці.
Щоками своїми торкалася скла.
Здавалось мені, немов ти у рамці,
А стерти її я все ж не змогла.
Загнала у кут, безпощадна тварюка,
Думками вбивала, колола вуста,
Лишила по собі слово лиш - мука... -
Поволі дізнався, що я вже не та.
Стояла мовчки. Тяглася до склянки.
Щоками повільно торкалася скла.
І вийшов нарешті з моєї ти рамки,
А стерти її я все ж не змогла...
09.06.2012 01:56 © ... => Віктор Насипаний |
=)) трохи є) |
09.06.2012 01:23 Віктор Насипаний => © |
 Розвеселили. Дякую. Нестандартне, оригінальне у Вас мислення... |
09.06.2012 01:09 © ... => Віктор Насипаний |
о так=) різний настрій буває) |
09.06.2012 01:08 © ... => Каранда Галина |
в "тварюці" вбачаю я все те ненависне, що було в ліричній героїні. Про що вона жалкує. але то лише так звані "проблиски" свідомості, які швидко згасають=) і як висновок - самотня, покинута і... хороша вже, а не тварюка) |
09.06.2012 00:55 Віктор Насипаний |
ПРИВАБЛЮЄ НЕДОСКАЗАННІСТЬ. А ще несподівані рими- тварюка-мука. Бачу теж інколи любите поекспериментувати. Натхнення! |
09.06.2012 00:49 Каранда Галина |
 гарно. а яка конкретно тварюка?:))) |