Буря
Вже небо синє над Азовом,
Співає вітром і гуде,
І море хвилями, на берег,
Шумить і стогне, і реве.
Здіймає хвилі вверх, у небо,
І пінить бурею, п’янить,
Біжать назустріч хвилі й небо,
І море синє аж кипить.
Вода наповнюється вітром,
Все б’є об берег, шелестить.
Сама ж прекрасна і велична,
І найніжніша від усіх.
Море запалюється вітром,
Віддає хвилею тепло,
Саме яскраве і величне,
Летить в обійми і шумить.
Людина в морі, мов дитина,
У ріднім лоні і теплі,
І сповивається і мріє,
І ніжно пеститься в воді.
Ніхто не скаже, що це море,
Далеке, грубе і чуже,
Воно буває, правда, різним,
Холодним й теплим, як коли.
Це море вміє всіх любити,
Гойдати хвилями й теплом,
Стрічати всіх і проводжати,
Берегти Віру і Добро.
Великий берег понад морем,
Безкрайній обрій синіви,
І чайки в небі величаво,
Радіють людям і землі.
Біліє парус в синім морі,
Десь там підсвічений зірками,
Що відбиваються у морі –
Єднання вітру і води.
