Пам`ятаєте, як у Цветаєвої: "От муки, что не все любили одну меня... От боли, что не я невеста у жениха. От жеста и стиха - для жеста и для стиха". Чогось навіяло! Глибина відчувається, сумні відчуття вплелися, свідомо чи несвідомо вказавши на тугу.
Галю, дякую! Ваші публікації надзвичайні! І я також щодня черпаю натхнення у віршах інших авторів, не називаючи їх чужими. Навпаки, знахожу споріднені думки. Вірш мій про інше трохи. Прилучилася на днях до поезії геніального лірика. Нема його вже на світі, щоб поспілкуватися "в живу". Але від самого "доторку" до його світу такий захват і благоговіння... А ще світлий смуток, що ніколи не дотягнусь до тих вершин... Чомусь виникло відчуття, що чужа на чиємусь святі душі... Ці емоції і намагалась описати.
блукаючи у павутині слів я у чужому щось своє шукаю... буває, що таке хтось там наплів, що я швиденько й погляд відвертаю... буває...та у всесвіті віршІв так часто я думки знаходжу рідні, оті чуття з чужих непевних снів я впізнаю в собі... і хай не видні ті ниточки, що нас отут єднають, у віршах - дУші, що в потоці слів самі себе й подібних їм шукають... І раз колись я вже таки відчула, що так багато спільного між нами, повірте, те чуття я не забула, й не хочу бачить ями поміж нами. а вІрші... так, своє болить найбільше, та і чуже ж, погодьтесь, зачіпає... тому ми й ТУТ. не менше, і не більше, все ж відчуваєм, ЩО нас ТУТ єднає...
