17.06.2012 19:53
© Оля Стасюк
Туман
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Туман іде, мій волохатий звір,
Характери пробуджує глибокі.
Він протинає – вір мені, не вір –
Лунких доріг закам`янілі кроки.
Дивись – ось їде вчитель. Чи сіяч.
Чи робітник, замучений до поту.
Авто скрипить, мале й старе у плач,
Намотуючи милі сотні соті.
А що туман? Він поглинає все.
Він вкручується у старі деталі.
Куди металобрухт в цей час несе?
У невідомі Всесвіту спіралі?...
Реве мотор. І фари – як вогні –
Туман женуть, мов молоді мисливці.
Не те, щоб в джипах їдуть багачі –
«Народу слуги», віддані сміливці.
Чому ж по деклараціям й листам,
По всій бюрократичній писанині
Туман гонить дозволено вітрам,
А не здоровим, монстровим машинам?
Кому потрібно, той все зрозумів.
Бо річ туманна зовсім не в тумані…
Хоч він іде, мій волохатий звір,
І розтинає перешкоди ранні.
