27.06.2012 15:30

-

162

9 | 9

 © Оля Стасюк

Напролом

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

Я, зціпивши зуби, іду напролом.

Тріщать чорні стіни зневірства й розлуки.

Не знаю, чи все перекрито добром.

Я знаю, що кілька відсіків – це муки.

Руками ламаю й трощу цей граніт.

Я не БТР – мені боляче, слізно

До крику, до розпачу, але із плит

Не викличеш віри й співучасті, звісно.

І раптом – зупинюсь. Вже майже дійшла.

Затиснуті руки біліють од болю.

Навколо чорніє незрима імла,

Мов клітка, туманне обмження волі.

І я відчуваю, що хочеться сліз,

Що вранці емоції вийдуть з підпілля.

Ці руки, біліші од товщі беріз,

Міцні тільки поза щитами безсилля.

Я просто слабка і маленька тепер.

Не зрушу систему одвічної згуби.

Ну що ж тут поробиш? Я не БТР.

Ну боляче, навіть заціпивши зуби.